Темою розмови послужила судова історія стосовно того, що суд першої інстанції залишив дитину, яка висловила таке бажання, проживати з татом, потім суд апеляції це скасував і передав дитину матері.
Чи можна говорити про те, що інтерес дитини, на якому наголошує Конвенція з прав людини, не враховуються нашими судами?
Про це запитаємо в юриста Адвокатського бюро «Новобранець», правозахисника Дмитра Незвіського.
«На сьогоднішній день дійсно є така негативна тенденція, і судова практика склалася так, що близько 90% рішень суду щодо визначення місця проживання дитини або будь-яких сімейних спорів, де є питання дитини, вирішуються на користь матері. В основу всіх рішень судді закладають шостий принцип Декларації з прав дитини, який каже про те, що дитину не можна розлучати з матір’ю, якщо немає для цього виключних підстав. А під виключними підставами розуміють алкоголізм, наркоманію і таке подібне. І тут питання в тому, що суди мають це досліджувати в кожному окремому випадку. Необов’язково, якщо мати принесла в суд довідку, що вона не алкоголічка, що не перебуває на обліку в психіатричній лікарні, то це вже є підстава прийняти рішення на її користь. Тому це негативна тенденція», — розповідає Дмитро Незвіський.
Він стверджує, що суди наразі абсолютно не прислуховуються до думки дітей
«В нас сьогодні в Україні дитина взагалі не розглядається як сторона процесу. Дитина є об’єктом спору. В нас немає інституту дитячого адвоката, хоча по закону про захист дитинства чітко передбачено, що дитина має право на представника. Це має бути незалежний професійний адвокат, який буде представляти суто інтереси дитини третьою стороною в цьому спорі. Якби Україна цю практику запровадила, то це б суттєво поміняло б ситуацію і ці справи, про які ми сьогодні говоримо», — пояснює юрист.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.