Етичний Кодекс депутатів має стати частиною політичного життя, — Матвієнко

Наталя Соколенко: Чи є розуміння у фракціях, що Етичний Кодекс важливий і на часі?

Світлана Матвієнко: Над кодексом парламентської поведінки ми працюємо вже кілька років, проте саме з цим скликанням ВР це питання дуже актуальне. Ми почали цю роботу багато років тому із колегами з ОБСЄ, ґрунтуючись на дослідженнях Українського незалежного центру політичних досліджень.

Для нас найважливішим було, щоб народні обранці розуміли, що цей кодекс ― вимога в першу чергу не міжнародних інституцій, а виборців. Тому було проведено багато фокус-груп, щоб подивитися, чого чекають люди.

Звичайно, не можна сказати, щоб народні обранці були у захваті від ідеї кодифікувати їх. Але в країнах, де поставала ця тема, робота починалася із кількох депутатів, а потім це набирало обертів.

Дмитро Тузов: Як виглядає цей кодекс?

Світлана Матвієнко: Це існує у різних форматах. У США і Канаді для цього є окремі інституції, до яких парламентарі звертаються зі скаргами. Є британська практика ― зовсім базові принципи, яких має дотримуватися народний обранець.

Етичний кодекс включає не тільки поведінку парламентаря в залі Верховної Ради. Це дуже широкий спектр питань: гендерні питання, сексизм, нейприйнятна непарламентська лексика, «45 аргумент» під час дебатів, стиль розмови.

Також це регуляція конфлікту інтересів, що в Україні вже мало б нібито дуже добре регулюватися антикорупційним законодавством. Бізнес і політика мають бути чітко розмежовані. У Британії можна у відкритих реєстрах знайти, яким бізнесом володіє конкретний парламентар, і в якому комітеті він працює.

Також це питання лобізму. У Конгресі США висять спеціальні таблички, які повідомляють, що далі лобісти не проходять. Там лобізм є демократичною практикою. В Україні це питання не врегульовано ніяк.

Дмитро Тузов: Суспільство не може домогтися того, щоб депутати перестали займатися «кнопкодавством», хоча це заборонено законодавством. Із кодексом ми стрибаємо вище голови ― вимагаємо виконання моральних і етичних норм.

Світлана Матвієнко: Якщо буде кодекс, випрацюваний самими народними депутатами, а не міжнародними чи українськими експертами, громадськими активістами, якщо ці норми будуть прийняті усіма парламентськими групами, це буде легітимізувати цей кодекс, і в суспільстві буде запит на його виконання.

Зараз «кнопкодавство» ― це питання політичної культури. Коли регламент ВР порушує спікер, який веде засідання, про поведінку інших народних обранців говорити не можна.

Ми розуміємо, що спочатку кодекс може бути без санкцій. Приклад Естонії показує, що, прийнявши кодекс, вони досі не змогли дійти до питання санкцій, але працюють над цим.

Кая Каллас, яка приїжджала допомагати нашим депутатам працювати над цим кодексом, не розуміє наших питань щодо того, як це має регулюватися. Вона каже, що в Естонії депутати знають, що інакше їх більше не оберуть. Тому тут має бути контроль з боку виборців і громадянського суспільства.

Наталя Соколенко: Як ставляться депутати до того, що кодекс передбачатиме певні санкції?

Світлана Матвієнко: Санкції стануть запорукою серйозної громадської довіри. Зараз довіра до парламенту, за останніми дослідженнями КМІСу, нижча, ніж довіра до російських ЗМІ. І довіра до ВР, і статус нардепа вже давно знаходяться за межею.

Якщо не буде забезпечений моніторинг по виконанню цього кодексу, він не буде виправдовувати очікування. Існує три формати, як це контролювати:

• модель саморегулювання (приклад Польщі й Ірландії ― народні депутати самі виносять рішення, і вони виконуються);
• модель спільного регулювання (парламенти Франції і Великої Британії)
• модель зовнішнього регулювання (окремі органи у США і Канаді)

Коли українські депутати виберуть якусь модель, ми будемо знати, чи буде окрема санкційна частина кодексу, чи буде комісія, чи навіть орган, який буде це контролювати.

Зараз нам вдалося знайти підтримку майже всіх груп і фракцій. Дуже активно працює БПП. Є підтримка «Батьківщини», «Самопомочі», «Народного фронту» і навіть Опоблоку.

Є люди, які працюють над конкретними питаннями вже багато років: Світлана Войцеховська працює над гендерними питаннями, питаннями непарламентської лексики, поведінки в залі; активно працюють Олена Сотник, Ірина Суслова.

Декларацію підписало вже більше 40 обранців ― це майже 10% парламенту. Далі ми будемо починати роботу над напрацюванням самих норм і над кодифікацією.

Під час двох попередніх зустрічей ми давали депутатам кейси ― етичні дилеми, над якими вони мали працювати. Ми побачили, що на деякі дилеми у депутатів немає відразу однозначної відповіді. Це свідчить про рівень політичної культури і політичної освіти.

Дмитро Тузов: Чи є відповідність між моральним кодексом і тим фактом, що у депутатів є імунітет ― депутатська недоторканність?

Світлана Матвієнко: Це доволі складне питання. На мою думку, депутат має бути недоторканним, інше питання ― яких депутатів ми приводимо до влади.

Перед кожними виборами багато майбутніх народних обранців обіцяють голосувати за зняття цієї недоторканності. Але потім ми обираємо їх знову.

Наталя Соколенко: Чи є проблема сексизму актуальною в українському парламенті?

Світлана Матвієнко: Так. Навіть це красномовне «хлопці, голосуємо».

Були випадки із Вікторією Войціцькою, Оленою Сотник, яких один народний депутат запрошував поговорити у свою кімнату. Вони написали скарги у регламентний комітет ― подивимося, як це буде далі рухатися. Таких прикладів щодня дуже багато.