Гаазький трибунал розслідуватиме дії Росії в Абхазії і Південній Осетії
Україна також направила до Гааги дві подібні справи
Міжнародний кримінальний суд у Гаазі (Гаазький трибунал) почав розгляд справи про російсько-грузинську війну 2008 року. За словами Тетяни Печончик, голови правління Центру інформації про права людини, ратифікація Грузією Римського статуту дала можливість Гаазькому трибуналу через 7 років з початку розгляду цієї справи перейти до основного розслідування. Подібні дві справи направлені до суду і українською стороною. Проте, за словами правозахисниці, якість підготовки Україною необхідних для суду документів дуже низька, на рівні держави немає розуміння, що таке Гаазький трибунал та воєнні злочини.
Ірина Славінська: Чому так довго суд вирішував чи починати розслідування?
Тетяна Печончик: В Міжнародному кримінальному суді справи загалом розглядаються роками. Для України, в якої дві подібні справи теж зайшли в цей суд (одна справа стосується злочинів проти людяності під час Євромайдану, друга — щодо військових дій на Донбасі), необхідно зрозуміти, що для суду важливо встановити два факти. Перший — що на території країни справді сталися злочини, які підпадають під юрисдикцію цього суду. Другий — це принцип компліментарності. Міжнародний суд в Гаазі не замінює національного суду, він включається в дію, якщо національне розслідування воєнних злочинів не є ефективним. Це сталося в Грузії, де уряд не зміг провести ефективне розслідування воєнних злочинів. За ці роки жоден зі злочинців не був ідентифікований та притягнутий до відповідальності, хоча всі ці роки грузинська влада запевняла, що ведеться розслідування. Але нарешті стало зрозуміло, що немає ніяких результатів, і тому Міжнародний кримінальний суд може почати власне розслідування у цій справі.
На жаль, українська влада зараз повністю повторює всі помилки грузинської влади: Україна не робить ефективного розслідування у справі Євромайдану на національному рівні. Ще одна проблема — дуже низька якість документування воєнних злочинів самою державою. Бачимо, що наші посадовці взагалі не усвідомлюють, що таке воєнні злочини та злочини проти людяності — вони не можуть їх відрізнити від інших злочинів, які трапляються під час воєнних конфліктів, все називають терористичними актами. І хоча вони мають найбільше можливостей, аби задокументувати ці дані, зібрати їх і передати, але цього не робиться. Наприклад, у справі Євромайдану першими, хто надали в Гаагу задокументовані дані про викрадення та катування людей, були громадські організації. Якість документування дуже низька, якість розслідування також низька, і самого розуміння того, навіщо це потрібно, для чого працює Міжнародний кримінальний суд, що таке воєнні злочини на рівні держави немає.