Голод 1946-1947: чому в Україні загинув весь врожай?

Андрій Гарасим: Розкажіть про сьогоднішній круглий стіл, присвячений голоду 1946-1947 років.

Ніна Лапчинська: На цю тему в Національному музеї-меморіалі жертв пам’яті голодомору в Україні відкрито виставку про голод 1946-1947 р.р. в Радянській Україні. 

Андрій Гарасим: На скільки цей голод був штучно створений? Чи більшу роль тут зіграли природні катаклізми і післявоєнна розруха в тому числі?

Ніна Лапчинська: Одразу хочу наголосити на дефініціях. У нас голодомором є період 1932-1933 років, який визнано Верховною Радою і в багатьох країнах світу геноцидом. Всі інші роки ми знаємо як факти голоду — це і 1921-1923, і 1946-1947, 1928 і кінець 1950-х років. Тобто, голод як засіб покорення українців, використовувався комуністичною владою упродовж всього її існування, але говорити, на скільки він спричинений свідомим рішенням після війни, це було б неправильно. 

Наталя Соколенко: То які його причини?

Ніна Лапчинська: Справа в тому, що кремлівська верхівка вбачала в Україні місце, де можна було взяти ресурс. І в першу чергу із села. Україна до революції постачала на всю Європу продукти харчування, у 20-ті роки, відродившись після масового голоду 1921-1923-го р.р., також стала займати серйозні позиції в експорті до Європи, вона була переорієнтована як житниця Радянського Союзу. І коли в 1932-1933-х роках влада вирішила за допомогою голоду упокорити українців, які не хотіли вступати в колхози, які хотіли продовжувати кооперативи різних рівнів і не хотіли віддавати свою працю за «так». 

Говорячи про голод 1946-1947 років, маємо кілька причин. І не останню роль тут відіграла посуха. Потрібно звернути увагу на те, що у 1943 році, буквально від початку звільнення від фашистів, в Україні одразу починалися хлібозаготівлі. Хрущов у 1944 році у листі до Сталіна хвалився, що в східні області поставили стільки зерна, що прогодували всі чотири Українські фронти, Білоруський фронт і дозволили зробити їм свої продовольчі резерви .

Німці також використовували українське село для постачання продуктів для своєї армії. До речі, вони не розпустили колгоспи, а використали їх, щоб простіше було забирати в села. Але розуміли, щоб ці продукти отримати, потрібно дати певні ресурси для виробника. Вони спромоглися організувати посівну 1943 року, результатом якої скористалася радянська влада по поверненню в Україну.

Почали відроджуватися колгоспи. керівник, які були при німця, не могли лишатися на своїх місцях. Частина з них тікала з німцями частина, затримувалася. У 1946-му році ще не повернулися чоловіки в село, мобілізовані в армію. П’ять мільойонів українських чоловіків загинуло на фронті, а решта мобілізованих ще залишалася в армії. Основана робоча сила в селі була жінки і діти. І якось в цих умовах посіяли, але уже з квітня місяця на більшості території України не падали дощі. Висохли колодязі, обміліли ріки, висохли ставки, вигоріли поля. Південь, Схід — це була пустеля. Там взагалі весь врожай загинув. 

В Москві в цей час ухвалили рішення про визначення плану хлібозаготівель для України у розмірі 340 мільйонів пудів. Хочу додати, що у жовтні цього року відбудеться міжнародна конференція щодо дослідження голоду 40-х років, де будуть підняті питання про наслідки цієї трагедії.

Андрій Гарасим: Я зустрічав твердження, що люди зі Східної України їздили за хлібом до Західної, і це допомогло уникнути ще більшої кількості жертв.

Ніна Лапчинська: Західна Україна своїм помірним кліматом менше постраждала від посухи. Там було колективізовано всього 5% сільських господарств.