Головний редактор «Культури і життя» перемагає у радіовікторині

Головний редактор тижневика «Культура і життя» Євген Букет розповідає про змагання з іншими газетами, що пишуть про культуру; про відносини з Міністерством культури і особисто з В’ячеславом Кириленком; про те, чому російськомовної версії газети немає, а розповіді про російськомовну українську культуру є. Чим задоволений головний редактор, а чого досі бракує і йому, і газеті? І просто у прямому ефірі Євген Букет у блискучому стилі перемагає в імпровізованій вікторині про сучасну українську культуру.

Андрій Куликов: За радянських часів я активно читав газетку «Культура і життя». Але потім я якось про неї призабув. У вас над шапкою газетною є таке визначення «Українська загальнодержавна газета», чому так?

Євген Букет: У нас був розроблений логотип нашого видання. Ми, звісно, хочемо акцентувати на тому, що наша газета українська і не лише за мовою видання, а і за сенсом і змістом.

Андрій Куликов: А який зміст ви вкладаєте в слово «українське»?

Євген Букет: Вона повинна бути провідником української ідеї і пропагувати справжні українські цінності, які століттями у нас виховувалися. В умовах окупаційної радянської влади всі протистояли, як могли. Але наперекір усім обставинам українцям вдалося пронести цінності і ідеї крізь всі століття, які країна перебувала в неволі.

Андрій Куликов: «Культура і життя» має певну конкурентну перевагу з-поміж інших українських газет. Це єдина в країні україномовна газета, що виходить регулярно і вся присвячена темі культури. Наклад у вас 5 тисяч примірників. За колишніми окупаційними радянськими мірками — це дуже мало, а за сучасними українськими мірками — чимало. Це за рахунок того, що ви одні на ринку?

Євген Букет: Ні. Це за рахунок того, що нас все таки читають і у нас є певне ядро передплатників. Її чекають і намагаються з року в рік передплачувати. Також у нас є, хоч і не дуже велика, але все ж мережа розповсюдження. Адже засновником газети є Міністерство культури України. Хотілося б мати більшу мережу.

Сьогодні ми змушені листами звертатися до установ, які фінансуються з Міністерства культури із проханням передплатити нашу газету. 5 тисяч — це дуже невеликий наклад. У 2014 році тираж досягав 10 тисяч. Половина тиражу тоді друкувалася безкоштовно і розповсюджувалася серед місцевих жителів у зоні АТО. Зараз ми активно працюємо з кримськими переселенцями. Це як живий організм, кожен тиждень підкидає якісь нові ідеї.

Анастасія Багаліка: Чи впливає Міністерство культури на вашу редакційну політику?

Євген Букет: Зовсім ні. Навпаки, це ми намагаємося витягти якусь інформацію з Міністерства культури, щоб якось розповісти про те, що воно робить.

Андрій Куликов: У вас серед засновників також є Український комітет профспілки працівників культури і редакція газети. Хто головний у вас?

Євген Букет: Я думаю, першу скрипку у нас грає наша редакція. Ми сформувалися протягом 2014-2015 років. Ми прислухаємося до думки засновників, але основний контент набираємо самі і намагаємося робити так, щоб до нашого голосу прислухалися інші.

Андрій Куликов: Де в Інтернеті можна читати вашу газету?

Євген Букет: Ми розміщуємо повну версію газети у форматі PDF на своєму ресурсі, а також посторінково даємо на офіційній сторінці газети у Facebook.

Андрій Куликов: У вас з «Літературною Україною» дружні відносини чи змагання?

Євген Букет: Абсолютно дружні і з «Літературною Україною», і зі «Словом просвіти», і з усіма іншими. Якщо тема дійсно цікава, то її можна висвітлити в різних виданнях. У нас більше йде конкуренція тематична. Ми подаємо зріз кожного конкретного тижня по різних галузях культури. Сюди входить і література, і мистецтво, і народна творчість, кіно, театр, музика. Ми намагаємося короткими матеріалами охопити якого більше подій. В цьому і є наша перевага.

Анастасія Багаліка: У видань з історичним радянським спадком існує криза з аудиторією? Як ви завойовуєте нову аудиторію?

Євген Букет: Газета не несе сьогодні тієї функції, яку вона несла в радянські роки. Це скоріше дайджест подій і певна аналітика. Але у нас аналітики мало. Проте ми не відчуваємо жодного впливу того радянського спадку. Все, що у нас від нього лишилося — це назва, яка існує з 1965 року.

Андрій Куликов: Багато українських газет, щоб збільшити аудиторію, вдаються до видання російськомовного варіанту. У вас ніколи не було спокуси зробити такий варіант газети?

Євген Букет: Ні, не було. Ця газета завжди була українською, тим вона і вирізнялася.

Андрій Куликов: А чи дає це змогу писати про російськомовну культуру, яка існує в Україні?

Євген Букет: Цілком. Ця культура сьогодні підтримує українську державність. Ми не ставимо мовної, або будь-якої іншої цензури. Ми намагаємося об’єктивно подавати те, що відбувається в країні.

Для мене важливо, щоб прочитавши газету «Культура і життя», співгромадяни побачили, що не так все сумно і жахливо в країні, як може здатися. Ми намагаємося вкладати в цю газету душу і показуємо все те, що зачепило нас. Саме тому ми впевнені, що те ж саме зачепить і наших читачів.