«Громадська Хвиля» 3 роки в ефірі: прагнемо мати частоти по всій Україні

Анастасія Багаліка: Наталю, розкажи, як ви вперше вийшли в ефір?

Наталя Соколенко: Невеличкий екскурс в історію «Громадського радіо» — ми починали ще за часів президентства Януковича. Десь з осені 2012 року це було як мрія, а приблизно навесні 2013 року — ми почали її реалізовувати. Нас було четверо: Андрій Куликов, Олександр Бузюк, Володимир Корсунський — ми склалися по 60$, створили сайт та гучно його назвали «Громадське радіо».

Не знали, куди нас виведе цей шлях, але вірили, що суспільне мовлення тоді у вигляді «Громадського радіо» (а наші колеги паралельно створювали «Громадське телебачення») — це те, що необхідно зробити. Ми мріяли про велике майбутнє, прийшли тоді ще на державне радіо і запропонували співпрацю, адже нам було що сказати. Тодішній керівник Національного радіо пішов назустріч і вже наступного дня вийшли в ефір.

Анастасія Багаліка: Ти за ці три роки помітила, як люди змінюються, слухаючи «Громадське радіо»?

Наталя Соколенко: Наше суспільство в цілому змінюється. Якщо подивитися соціологію, те, як стрімко зростає волонтерство — це рекордні темпи у світі. Тому я можу сказати, що раніше у нас було більше технічних можливостей для того, щоб спілкуватися з усією Україною, зараз — трохи менше. Однак з’явилися нові люди, котрі телефонують у студію і хочуть говорити про реформи. Особливо, коли ми говоримо про реформи у сфері енергетики, я часто дивуюся, якого високого рівня підготовки телефонують слухачі. Приємно чути голоси Донбасу, особливо з тимчасово окупованих територій.

Мені здається, що аудиторія змінюється, стає більш вимогливою до тих, хто перебуває у студії, ставить серйозні питання. Хоча слухачі є різні.

Анастасія Багаліка: Якби «Громадське радіо» можна було чути по всій Україні, як би це вплинуло на медіакарту? Адже в медіапросторі спостерігаємо багато маніпуляцій, часто агресивне «горіння» людей з приводу певної теми.

Наталя Соколенко: І це «горіння» виникає у тих, хто слухає радіо, що належить росіянам або колишнім українським політикам, які переїхали в Росію. Так, в Україні є проблеми, але ми не гіперболізуємо їх, не маніпулюємо, а робимо все за стандартами. І особливість «Громадського радіо» у тому, що у нас горизонтальна структура управління. Тобто всі працівники впливають на редакційну політику, на відміну від «Радио Вести», «Радіо ЕРА», радіо «Голос столиці» та ін, котрі залежать від власників, що сидять у Москві і нагнітають цю істерію.

Друга проблема із тим, що «Громадське радіо» не має такого покриття, як, до прикладу, те ж радіо «Ера» — це введення в оману слухачів, коли занадто велика увага приділяється тим політикам, які проплачують свій ефір.

Коли «Громадське радіо» матиме FM-частоти по всій Україні, в усіх обласних центрах (і я переконана, що так буде) — ці акценти на медіакарті будуть розставлені по-іншому. Бо, повторюся, «Громадським радіо» керує не приватний власник, а журналісти, редактори, звукорежисери.

Андрій Куликов: Той перший ефір в студії «Українського радіо» — яким він був?

Наталя Соколенко: Я пам’ятаю, що мені як телевізійниці, на початку важко було працювати на радіо. Є свої відмінності. Я була дуже схвильована. Але ваша присутність в тому ефірі, Андрію, допомагала. З усіх емоцій, відчуттів, у мене тоді на першому місці вирувала ейфорія від того, що мрії так швидко здійснюються.