Громадянське суспільство має йти до людей, у відповідь українці почнуть його фінансувати, — активістка

Гостя ефіру — Марія Насєдкіна, засновниця громадської організації «Дивовижні», організаторка заходу «Вечір зрадоньки». Вона розповіла про цю подію, яка відбудеться 28 жовтня, в Києві.

Марія Насєдкіна: Ми думали про те, як же можна назвати такий вечір про помилки. Вечір про помилки – це не дуже цікаво. А от зрадонька, зрадулічка – те, що може зачепити. Звісно, це така жартівлива назва, в основному ми будемо фокусуватися не на зрадах, а перемогах, але отака назва все ж таки про зрадулічку.

Любомир Ференс: Хто має бути присутнім?

Марія Насєдкіна: Це буде така професійна тусовка, ми запрошуємо всіх активістів, тих, хто є представниками громадянського суспільства, кому б цікаво було почути про те, як ми самі вчимося на власних помилках, і це буде така щира розмова, зізнання, критика і самокритика про те, що ми робимо не так, і що би ми могли робити краще.

Ірина Соломко: В описі події зазначено, що будуть розповіді експертів. Хто будуть ці люди?

Марія Насєдкіна: У нас буде чотири спікери і два ведучі. Ведучі будуть розкручувати наших експертів на те, щоб вони ділилися своїми зрадоньками та переможеньками. Експертами будуть представниками громадських організацій, і ми говоритимемо і про комунікацію ГО, і про образ громадського сектору: очікування-реальність, у нас будуть спікери Андрій Андрушків з громадської організації «Центр ЮЕЙ», Марина Говорухіна – засновниця PR-клубу «Піранья», також буду я як спікер, і ще один секретний гість.

Ірина Соломко: Які ключові помилки ви вже могли б назвати?

Марія Насєдкіна: У людей дуже розмите поняття, що таке громадянське суспільство, чим займаються активісти, чим відрізняється громадська організація від політичної партії. Для того, щоб у людей було більше розуміння того, чим ми займаємось, яка наша цінність, нащо ми це все робимо – треба виходити в поле: їхати, розмовляти з людьми. З якими б групами ви не працювали, яка б не була ваша цільова аудиторія – треба пояснювати людям суть вашої діяльності. Мені здається, що це наша найбільша зрадулічка, що ми думаємо, що розумніші за інших, і всі і так знають, що таке реформа чи громадянське суспільство, і тому ми не будемо цього пояснювати. Це перша зрада. Друга – це те, що в самому громадянському суспільстві є багато власних хвороб. Це і низька спроможність до об’єднання – нам потрібно шукати ефективні механізми об’єднання, це і проблеми із непрозорістю громадянського суспільства – ми, з однієї сторони, вимагаємо це від влади, а з іншої сторони – самі часто не слідуємо тим самим стандартам, які ставимо іншим. Про такі речі я буду говорити. У мене немає відповіді на всі ці питання, але ми намагаємося щось зробити, і саме на цьому форумі ми б хотіли знайти, можливо, партнерів, людей, яким це небайдуже, які хочуть цим займатися.

Любомир Ференс: Деякі представники громадянського суспільства не займаються на даному етапі політикою?

Марія Насєдкіна: Є випадки, коли активісти використовують те, що вони є учасниками громадянського суспільства як трамплін у політику. І коли люди це бачать – автоматично вважають нас політиками, і рівень довіри до нас падає. Я не вважаю, що погано, якщо активісти йдуть в політику, але я вважаю, що треба говорити про те, що це не є мета активістів.

Ірина Соломко: У Канаді громадські організації фінансують люди, у них немає закордонних донорів, вони роблять конкретні корисні справи для цих людей. На разі українське громадянське суспільство до цього ще не дійшло. Простіше брати гранти від донорів, чи у нас бідніше суспільство, і ніхто не буде давати кошти? У чому ця проблема полягає?

Марія Насєдкіна: Ми в своїй організації працюємо над тим, щоб створювати соціальне підприємництво і диверсифікувати свої фінансові надходження. Ми намагаємось шукати шляхи, щоб надавати якісь послуги бізнесу, і на цьому заробляти кошти, які потім вкладати в нашу діяльність. Більше того, я буду також говорити на цьому вечорі зрадоньки про низьку фінансову стабільність громадських організацій. Окрім того ми можемо пробувати залучати кошти від громадян. Є різні краудфандингові платформи, і я дуже хочу в них вірити, але на разі я реально бачу, що це – неможливо. Людям простіше фінансувати речі, які їм дуже зрозумілі, наприклад – посадити 10 дерев, передати гроші онкохворим – це речі, які зрозумілі. Але громадські організації займаються не тільки цим, хтось має також докладати зусиль для того, щоб розвивати суспільство, змінювати цінності, боротися за права людини. Це складніші категорії, ніж просто посадити три дерева.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.