«Гроші в країні є. Проблема в людях», - Павло Шеремета

Сергій Стуканов: Ми будемо говорити про концепції прориву для України і українських міст. Про те, як залучити інвестиції. Свого часу Лі Куан Ю створив диво для Сінгапуру, перетворив маленький острівець завдяки репутації, яка дозволила залучати гроші Ми знаємо, що ви колись працювали радником уряду Малайзії. З чого зараз варто починати чи що продовжувати робити Україні?

Павло Шеремета: Перше, що зробив Лі Куан Ю – це поставив корупцію поза законом, зробив так, щоб до корупції була нульова толерантність.

Друге – це змінити мотивацію державних службовців. Тобто зробити держслужбу привабливою для найкращих умів і рук, щоб вони жили не на свої заощадження і, тим більше, не на корупційні доходи, а мали достойну винагороду за свою тяжку працю.

Пункт третій – залучити на державну службу найкращих. І дати їм завдання максимально спростити ведення бізнесу. Все решта зроблять вже підприємці. Адже не Лі Кван Ю зробив сингапурське чудо, він просто очолював країну в цей час. А чудо зробили ті два-три мільйони тяжко працюючих китайців, сингапурців, малайців, індійців, які там жили.

Наталка Соколенко: Давайте перенесемо ці три пункти на українські реалії. Пункт перший – викорінення корупції. Як тут справи в України?

Павло Шеремета: Кінь не валявся ще. Хто ув’язнений за корупцію? Поки ця річ безкарна, про яку боротьбу можна говорити. Нема боротьби.

Сергій Стуканов: Тим не менш Україні іноді вдається залучати інвестиції. Наприклад Львівщина залучає цікаві проекти, туди останнім часом зайшли Fujikura і Leoni, будуються заводи, відкриваються робочі місця. Як їм вдається це робити?

Павло Шеремета: Щоби бути справедливим, зауважу, що Leoni будує завод на Франківщині.

Наші випускники магістерської програми УКУ працюють в Львівській обласній адміністрації у департаменті залучення інвестицій. Можливо це є частковою причиною успіху. Там є те, що я бачив в Сингапурі і Малайзії – зосередження на тому, щоби зняти больові точки для інвесторів, говорити однією мовою, діяти швидко. Інвестори звикли до такого ставлення по всьому світу і дуже дивуються, коли його нема.

Сергій Стуканов: Які больові точки найбільше непокоять в Україні?

Павло Шеремета: Зарегульованість, віджимання грошей, ти ще не встиг з’явитися на порозі, а тобі вже оголошують, скільки ти винен за зустріч з представником влади. Потім повільність така українська, коли влада повинна швидко прокладати дорогу чи підводити світло.

Сергій Стуканов: А невисока заробітна плата, яка збільшує маржинальність бізнесу?

Павло Шеремета: Ті кампанії, які ви згадали, це просте обладнання, монотонна робота. Я все чекаю, коли цей процес роботизують. Бо поки що ми конкуруємо не з дорогою німецькою чи словацькою робочою силою, а з дорогими роботами. А от прийде момент за 3-5 років, коли ці роботи будуть дешевшими і тоді настане проблема.

Ми бачимо, що в Штатах, Британії, Західній Європі людям важко дається ця конкуренція. Вони починають голосувати за Трампа, за Brexit, намагаються ізолюватися від мігрантів і це є сумно насправді.

Наталка Соколенко: Давайте поговоримо про гроші, які можуть стати внутрішніми інвестиціями.

В Сумах бюджетний залишок склав майже 600 мільйонів гривень, в Миколаєві – майже мільярд. Всі ці гроші лежать мертвим грузом. Чи можете ви пояснити, як економіст, чому так відбувається?

Павло Шеремета: Вони не будуть там довго лежати. Це питання процедур і хороших проектів. В країні є брак команд, які можуть зробити хороші проекти. Реально не все повинна освоювати міська влада. У Львові, наприклад, партисипативний бюджет, бюджет участі.

Наталка Соколенко: В Києві, наприклад, лише 50 мільйонів депутати Київради виділили громадянам. В Маріуполі, в Краматорську цих грошей лише 1% від бюджету міста.

Павло Шеремета: Це мало і треба робити більше. З сучасними електронними засобами можна робити інтернет голосування. У Львові так і зробили. І це добре, ми виходимо на пряму демократію. Я думаю, що скоро з телефона ми зможемо вибирати мера чи президента.

Я скажу важливу для українців річ. Грошей є багато. Нам здається, що їх нема. Місце, де їх на жаль дійсно нема, це Пенсійний фонд. Але це інша тема. А в місцевих бюджетах гроші є. І надлишок є тому, що міста не були організаційно і ментально готові до цього надлишку. Вони завжди були прохачами, як прем’єр сказав.

Сергій Стуканов: Ваша команда працює над концепціями прориву для українських міст. В інтерв’ю ви завжди говорите, що орієнтуєтесь на 6-місячний період. Що можна зробити за такий часовий проміжок?

Павло Шеремета: Перш за все ми говоримо про стратегію на 15 років, до 2030 року. Ми говоримо про те, яким ми хочемо бачити місто, де є розриви і як ці розриви заповнити. Найкраще це робити через 6-місячні проекти. Цю технологію я приніс з Малайзії.

Такі проекти є стратегічними, наприклад запуск нічних маршрутів у Львові, соціальна картка учасника АТО,  елементи електронного міста, система паркування і електронних заправок в Чернівцях. Такі проекти дають відчуття, що це зроблено, що ми можемо це зробити. Цей період в 15 років ми насправді ділимо на 30 періодів по 6 місяців, щоб було відчуття, що ми не просто маємо картинку, а що ми до неї рухаємося.

Наталка Соколенко: Але хто буде це реалізовувати? Ви згадували мотивований державний апарат, в тому числі, очевидно, місцевої влади.

Павло Шеремета: Місцеві органи мають право змінити тарифну сітку. Місто має право самостійно приймати рішення. У Львові це, здається було зроблено. Гроші є. Проблема в людях. Можна підвести коня до води але його неможливо заставити напитися.

Наталка Соколенко: Чи є подібна реалізація проектів в містах, близьких до лінії розмежування?

Павло Шеремета: Ми працювали в Краматорську і Слов’янську. Там є цікаві ініціативи «Вільна хата» і «Теплиця», потужні проекти в Сіверськодонецьку на Луганщині. Звичайно накладає свій відбиток те, що це не просто обласна адміністрація, а військово-цивільна адміністрація.