Харків — не таке одномірне місто, яким його уявляють в Україні і в Росії, — Борис Редін

Як відбувались штурми будівлі Харківської обласної ради з участю російських бойовиків? Коли відбувся розкол серед харківських антимайданівців? Чому не вдалося швидко повалити пам’ятник Леніну? Кого захищала харківська міліція під час сутичок противників і прихильників влади Януковича? На ці та інші запитання отримуємо часто несподівані відповіді від Бориса Редіна, ініціатора встановлення на майдані Свободи у Харкові намета “Все для перемоги”. 

Андрій Куликов: Намет на площі Свободи перед Харківською ОДА у Харкові все ще стоїть, більше двох років,  і на ньому написано: “Все для перемоги”. Я зайшов туди нещодавно і спитав, скільки ще будуть стояти активісти. І мені відповіли: “До перемоги”. Борисе, коли, за вашими відчуттями, наступить перемога?

Борис Редін: Перемога наступить тоді, коли повернуть всі окуповані території. І Крим також. Спочатку, я так розумію, Крим, потім Донбас. Ми його зробили міцним, щоб вистояв довше. 

Андрій Куликов: Багато людей звикли, що там стоїть намет “все для перемоги”, але напевно ж і представники комунальної служби, або правоохоронні органи щось скажуть? Чому нинішня весна в Харкові українська, коли ще три роки тому здавалось, що там буде “русская весна”?

Борис Редін: О, це цікаве запитання. Насправді Харків не такий однозначний, яким його сприймають в Україні. Я хочу розповісти про 22 лютого 2014 року. Тоді мав відбутись з’їзд всіх депутатів, я кажу сепаратистів, південного сходу України, так це називалось. Людей було дуже багато, тих, яких ми називаємо сепаратистами, але там також було багато росіян. І були російські машини, була відкрита підтримка. Тобто, сепаратистів так було так собі. А наших там зібралось від 20 до 50 тисяч. Точно не можу сказати, я об’їжджав колону на машині. Колона була велика, ми її об’їжджали доволі довго. Ніхто тоді не знав, як це повернеться, в Києві були розстріли, що ми очікуємо, також не знали. Дехто кричав, не ходіть, бо будуть жертви. Але це лише підштовхнуло, незважаючи на жертви в Києві. Багато було людей, і ті злякались. Янукович не прийшов, кажуть, він був десь під Харковом. 

Андрій Куликов: Потім було інтерв’ю, він був не просто під Харковом, він був на околиці Харкова.

Борис Редін: І людей було дуже багато, саме з українськими прапорами, українськими гаслами. Дуже багато везли народу з Донбасу, автобусами. І люди з “Автомайдану” навіть кидали свої машини, щоб не пустити їх, створювали затори на дорогах. 

Андрій Куликов: Я пам’ятаю, я тоді був у Харкові, і я зробив декілька матеріалів звідти для Громадського радіо. Все відбувалось біля Палацу спорту. Там стояла величезна сцена, на яку мали вийти, до речі, і Кернес, і Добкін, само собою, Царьов, Колесніченко, всі діячі. Але не наважились. Хоча Харківська міліція, скажімо так, не підтримувала Євромайдан. 

Борис Редін: Харківська міліція не те, щоб підтримувала, чи не підтримувала, вона зайняла таку позицію, аби нікого не вбили. Вони нікого не підтримували. У них була інша позиція. І якщо йшла “стінка на стінку”, вони просто розходилися. Але якщо можна було, хватали і розводили по автозакам тих, хто на їх думку був  слабший на той момент. І цим вони, можна сказати, рятували. Бо ми з тією міліцією вистояли весь Майдан пліч о пліч. І сказати, що були налаштовані проти – ну були налаштовані. Але сказати, що вони нам робили щось погане – я такого не пам’ятаю. 

Андрій Куликов: Це дуже важливі свідчення. Ми почали нашу дискусію з того, що Харків уявляють надто одномірним. Що було чи не було – встановлюють за повідомленнями ЗМІ. 22 лютого, ви кажете, багато завезених до Харкова. Потім? Перший штурм обласної ради? 

Борис Редін: До цього ми зараз дійдемо хочу сказати. Думали, що Харків подивився на Донбас, і зайняв таку ж позицію. Нічого подібного. Перший російський прапор повісили біля міської ради. 26 січня, раніше, ніж у всіх. “Розкачка” починалась саме з Харкова. Бо Харків є ключовим містом. Думали, як вони малювали карти: від Харкова до Одеси, як мінімум, Дніпро, Запоріжжя, Херсон, Миколаїв, і Крим. Алу у Харкові вони просто обламались, бо підтримки вони не отримали. Навіть потім, на сепаратистських сайтах вони писали, що не могли зібрати людей.