Хто митиме раму? Яким має бути курс "Сімейних цінностей" у школі

Тетяна Трощинська: Ви уже заявили свою позицію стосовно підручника «Сімейні цінності». І я думаю, що суспільство було раде почути швидку реакцію, що Міністерство освіти готове переглянути і відкликати поки що ці посібники. Тут дуже важливе питання стосовно самих сімейних цінностей цього посібника. І друге важливе питання  стосовно системи, за якою підручники загалом потрапляють до школи.

Лілія Гриневич: Я бачу на прикладі цього посібника хибність взагалі системи надання оцих позитивних висновків комісією і грифів Міністерства освіти, тому що також ми стикалися, коли отримували помилки у підручниках. У зв’язку із цим, уся ця ситуація призвела нас до ще більш системного рішення, коли ми будемо переглядати порядок надання таких грифів. Я вважаю, що експерти, які надають свої висновки, мають нести персональну відповідальність за такий висновок. На жаль, ця робота є на громадських засадах. І, мені здається, що нам треба буде переходити до більш цивілізованого способу: кожна робота повинна оплачуватись. Як це побудовано у більшості країн: видавництва вносять якийсь конкретний внесок, абсолютно однаковісінький для всіх видавництв, яких беруть у конкурсі, і потім із цих коштів якраз оплачується робота експертів, список який не є відомий видавництвам, експерти, до яких є довіра і вони уже роблять висновок про ту,чи іншу роботу, чи може вона вивчатися дітьми.

А щодо цього курсу «Сімейні цінності», сама ідея курсу правильна. Ідея полягає у тому, що дітям потрібно більше розповісти, що таке родина, як треба бути готовим до життя у сім’ї, як краще розуміти іншу людину, яка буде твоїм партнером впродовж багатьох років. Проводились парламентські слухання у Верховній Раді, і в рекомендаціях цих слухань було доручення Міністерству освіти повідомити про цей курс і сприяти вивченню цього курсу.  Міністерство пішло таким шляхом, що порекомендувало вже чинний курс, який отримав оцей гриф і позитивний висновок у 2012 році. А даний посібник отримав позитивний висновок для використання у 2013 році. Оскільки грифи були, курс був, лише нагадали, що є такий курс, який можна обирати факультативним. Зараз це гіркий досвід, який був із цим посібником. Тому що я вважаю, що це абсолютно не припустимо, щоб були такі дискримінаційні норми і речі у цьому посібнику. Відверто кажучи, уява сучасної людини навіть не дозволяє зрозуміти чим керувалися ці автори навіть у 2013 році.

Без сумніву, ми скасували цей позитивний висновок. Натомість, готується наказ Міністерства освіти, де ми хочемо переглянути з точки зору питань дискримінації, зробити таку анти дискримінаційну експертизу всіх посібників, які були видані з 2012 року. Чому з 2012-го? Тому що цей гриф, позитивний висновок, він діє п’ять років. Тому нам зараз усе це треба переглянути, бо я припускаю,  якщо було таке світоглядне ставлення, то це може бути і в інших місцях. Тому, ми проведемо цю повторну експертизу. І даний посібник не має шансів використовуватись у навчальному процесі, тому що там крім того є ненаукові знання, і за цілою низкою критеріїв цей посібник не може використовуватись у навчальному процесі.

Василь Шандро: Загалом українська освіта є рівною, недискримінаційною?

Лілія Гриневич: Для нас дуже важливо зрозуміти як освіту базувати на європейських цінностях, тому що ми з вами вже обрали шлях. Я думаю, що забагато життів уже заплачено за цей шлях, щоб його дискутувати. Якщо ми хочемо бути частиною європейського, простору, то це є європейські цінності, і одна із найбільш базових – це повага до гідності іншої людини. І немає значення, чи це хлопчик, чи це дівчинка, чоловік, чи жінка, немає значення також його національне походження. Це людина, це громадянин, і він потребує поваги до своєї гідності.

Якщо ми хочемо бути частиною європейського, простору, то це є європейські цінності, і одна із найбільш базових – це повага до гідності іншої людини

Насправді, у нас є проблема. І ми вперше цього року залучали фахівців, які робили саме цю антидискримінаційну експертизу підручників восьмого класу. Наприклад, нам відомо звернення до дітей у підручнику, де написано: «Дорогий восьмикласнику!». А дівчаток немає у тому класі? Тобто, навіть такі речі. Або нав’язані моделі. Якщо це жінка-мама, то вона має мити раму, або готувати їсти, подавати до столу. Якщо це батько, то він може бути інженером, лікарем. Зрозуміло, що це є такі рольові моделі, які прив’язуються дітям. Ми не маємо права цього робити.

Тетяна Трощинська: Мені здається, що діти зараз мудріші, ніж ми. Вони, можливо, багато у чому чесніші, ніж ми. Вони кажуть, коли вони бачать невідповідність реальному життю, і тому, що пише у підручнику.  Як загалом ваше бачення розвитку середньої освіти враховує цю особливість дітей, відмінність від тих поколінь, які є їхніми батьками?

Лілія Гриневич: Так, ці діти відмінні, вони живуть в інформаційному суспільстві. І більшість з них із малечку вже користується планшетом, бачать різноманітні ігри, тривимірні моделі. Вони вже знають як шукати інформацію, і коли вони приходять у школу, яка складається тільки із того, що їм транслюють якісь знання, які вони потім мають відтворити, то їм така школа стає нудна. Потім вони втрачають інтерес до навчання. Далі наступна стадія полягає у тому, що у «знаннєвій» школі запихується все більше і більше інформації, бо кількість знань примножується. І ці діти починають розуміти, що вони не встигають заковтувати всі ці знання і запам’ятовувати. Тоді, частина із них взагалі випадає із процесу, і є ще одна частина, яка сумлінно далі вчиться, намагається якнайбільше всього цього отримати, і дуже часто в результаті цього всього втрачає здоров’я.  

І для нас найбільший виклик зараз – перейти від цієї «знаннєвої» школи, яка заставляє запам’ятати багато інформації, зокрема, теоретичної, і потім відтворити на екзаменах, до школи, яка готує компетентності 21 століття. Компетентність – це не тільки знання. Знання – це маленька частина, ядро, з яким працюємо. А компетентність – це стійкі вміння, і вміння їх застосовувати до практичних ситуацій.

Ми зараз запропонували концепцію нової української школи, де ці ідеологічні принципи нової української школи виклали. В сучасній школі ми вчимо мовам, математиці, природничому циклу предметів, навіть, інформаційно-комунікативній технології.  Але є ще частина компетенстностей, які у провідних системах освіти вже фактично напрацьовують понад десять років, а ми до них ще не дійшли. Це соціальна і громадянська компетентність, це підприємливість і фінансова грамотність, це екологічна безпека і здоров’я, – це те, що людям потрібно для успішного життя, для самореалізації. Тому, це виклик як перепідготувати всіх вчителів, які зможуть перейти у педагогіку партнерства. Коли треба чути дітей і співдіяти з ними, а не тільки диктувати нові знання.

Василь Шандро: Хто у цій новій концепції митиме раму? Якщо хтось її митиме. Чи повинна школа вказувати, формувати, демонструвати якісь цінності, загальнолюдські, про які ми вже говорили. Чи цим займатиметься хтось інший: батьки, церква, чи якісь інші інституції?

Лілія Гриневич: Я переконана, що цінності у сучасні освіті стануть основними. Тому що знання примножуються, збільшуються, а навичок людині потрібно все більше і більше. Вона змушена вчитись впродовж життя, творити, міняти професії. А що насправді найбільш стійке – це цінності. Тому що для того, щоб відрізнити добро від зла, для того, щоб критично проаналізувати проблему, ти мусиш мати ціннісну платформу. Тому, коли ти вчишся – це найсприятливіший час, коли тобі суспільство через систему освіти повинно прищепити якусь ціннісну платформу. Тому що наші з вами спільні цінності роблять із нас націю, роблять із нас державу, і роблять із нас взагалі людей.

Цінність рівності в демократичному суспільстві є базова цінність

Ми визначили для себе рамку, яку ми виборювали дуже довго і нарешті вирішили, що хочемо жити у незалежному європейському демократичному суспільстві. І це для нас дуже чітко верифікує нашу ціннісну платформу.

Українці як нація, мають власні традиції. Але я переконана, якщо мити раму можуть вдома почергово і мама, і тато, то це не заперечує українським традиціям.

Більше того, не треба переоцінювати факультативний навчальний курс за вибором у школі. Тому що реально сімейним цінностям діти вчаться у власній родині, у власній сім’ї. Вони, як правило, перебирають ті рольові моделі, які бачили з дитинства.

Інша справа, що ми повинні дітям, особливо з тих родин, яким, можливо, не пощастило мати гармонійну родину, з тих, чи інших причин. Або хтось із батьків має якісь залежності, і тому, наприклад, дитина спостерігає домашнє насилля. Важливо, щоб у школі був шанс зрозуміти, що це є насилля, що з ним можна боротися, і що в родині насправді цінується кожен член родини.  Заради такого нам і потрібен курс про сімейні цінності.

Саме державна система освіти слугує тому, щоб була система цінностей, вихована під час здобуття освіти

Це про взаємоповагу, про взаємодопомогу, про те, що коли ти здійснюєш свій вибір партнера на все життя, то це дуже відповідальний момент, і ти повинен подумати, чи ти готовий розуміти, прощати цю людину і з нею співжити багато років. Тому, треба знаходити певний баланс, і не переоцінювати, що ми можемо все залишити тільки на родину. Ми, як суспільство, не маємо права це полишити. І як держава, саме державна система освіти слугує тому, щоб була система цінностей, вихована під час здобуття освіти, але родина має величезний вплив.

Тетяна Трощинська: Перша чверть навчання уже закінчилась, і уже можна робити перші підсумки змін у молодшій школі. Як вони вже працюють?

Лілія Гриневич: Ситуація класична. Ми завжди маємо п’ять відсотків вчителів, які qдуть в авангарді, які, зрештою, і були для нас підштовхувачами до цих змін. Є ті люди, які насправді зраділи, що нарешті ці зміни стали обов’язковими, і вони можуть не вибачатися, не ховатись від директора за те, що вони із маленькими дітьми у шестирічному віці пишуть олівцем, і не стоять із секундоміром. І є ті, які працювали по-старому. Там, де є активні батьки, вони читають наш сайт Міністерства освіти, приходять до вчителя і ведуть із ним інтелігентний дискурс про те, чому наші діти позбавлені тих змін, які рекомендовані Міністерством освіти і науки. І ми вже мали кілька таких ситуацій, що вчителі після цього, починали ці зміни імплементувати.

Я не виключаю, що є вчителі, які думають, що можна вчити далі так, як і було. Це процес. Ми мотивуємо всіх. І органи управління освіти, і працюємо із керівниками шкіл, пояснюючи, що вони несуть велику відповідальність. Якщо вони позбавляють змін наших сучасних українських дітей, то це означає, що вони не додають їм ті можливості, які продумувалися при оновленні програми.

Тетяна Трощинська: Мені було б дуже цікаво почути ваше бачення майбутнього благодійних фондів при школах. Як це вписується взагалі в стратегічний розвиток середньої освіти?

Лілія Гриневич: Уникнути повністю і заборонити благодійні фонди при школі є неможливим. Принаймні, у нормах чинного законодавства, тому що вони мають право на утворення. А от те, що більш цивілізовано проводити їхню діяльність – це те, що потрібно дійсно робити. І у цьому проекті закону про освіту запропоновані норми, щодо прозорості діяльності таких фондів. Якщо є такий фонд, то він повинен носити ім’я саме цієї школи. Щоб було зрозуміло, що це фонд на користь школи. Всі кошти, які у нього надходять, і видатки цього фонду мають бути оприлюднені на сайті цієї школи. Тому що ми нарешті можемо побачити зведений бюджет школи. Так само, як і гроші місцевих бюджетів, які доходять до цієї школи, і видатки місцевого бюджету теж мають бути опубліковані на сайті школи. Тоді батьки чітко бачать, що тут влада фінансує, а на що грошей справді не дає, і саме цим треба допомогти школі. Батьківська громада має право розуміти причини і аргументацію та має право порахувати гроші.

Тетяна Трощинська: Думаю, що останнє питання на сьогодні. Воно стосується цієї білінгвальної системи освіти і дискусії, яка виникла навколо можливого навчання в школах України двома мовами. Не буду розповідати цілу історію, яка виникла навколо цього. Я лише спитаю, як воно є насправді з вашої точки зору?

Лілія Гриневич: Наша точка зору викладена в Конституції України. Яка говорить про те, що мовою навчання є державна мова. Але наша Конституція також гарантує навчання мовами національних меншин, для представників національних меншин. При цьому вони вивчають також українську мову. Ми дотримуємося Конституції, тому ми будемо стояти на сторожі, щоб в Законі про освіту ця конституційна норма відображалася.

Питання полягало в тому, щоб уникнути ситуації, що є в деяких школах з мовою національних меншин. Цим дітям насправді дуже складно дається українська мова. І зараз сталося так, що ці школи сигригують дітей. Фактично, вони живуть, наприклад, в угорськомовному середовищі. Вони навчаються в школі з угорською мовою навчання, мають кілька годин української мови. І наприкінці здобуття середньої освіти не володіють нею, тоді для них дорога тільки в Угорщину іти навчатися. І, фактично, українські громадяни через таке навчання випадають з українського контексту. Вони мають нерівні права до доступу до вищої освіти. Тому, наша ідея у тому, щоб збільшити кількість годин викладання українською мовою в школах меншин. Коли йшла мова про білінгвальну освіту, то йшла мова про те, що коли ви збільшуєте викладання предметів українською мовою, тоді частина предметів, наприклад, історія України, українська література, можливо інші предмети теж вивчаються українською мовою. Якщо ми подивимось на досвід, який є, то в початковій школі, коли приходять маленька дитинка, то звичайно, що вона має вчитись рідною мовою і починати вчити українську, як державну. Далі в основній школі цю вагу української мови по кількості годин можна збільшити. А в старшій школі має бути взагалі більше. Бо дітям потім складати Зовнішнє незалежне оцінювання українською мовою.

Наша ідея у тому, щоб збільшити кількість годин викладання українською мовою в школах меншин

У зв’язку з тим, ми переходимо до формату білінгвального навчання, коли дитина навчається не тільки мовою меншини, а навчається і українською мовою. На жаль, в соціальних мережах це було запущено з абсолютно іншим змістом, начебто білінгвальна система запроваджується в українських школах з українською мовою навчання. Це не відповідає дійсності. Хоча ми не відкидаємо можливості, і в нас є такі експериментальні школи, де діти навчаються англійською мовою. Ми можемо говорити про те, що в школи може бути запроваджено викладання кількох предметів англійською, німецькою, французькою мовами. Тому, у нас є школи з поглибленням вивчанням цих мов. І сьогодні для сучасного українця знання мов Європейського союзу є надзвичайно важливими.

Сьогодні для сучасного українця знання мов Європейського союзу є надзвичайно важливими