Хто такі українці, і чому вони помирали: яким буде музей Майдану?

Міністерство культури оголосив конкурс на проект Меморіалу Героям небесної сотні та Музею Революції Гідності.

Подробиці запитаємо в генерального директора Національного меморіального комплексу Героям Небесної сотні та Музею Революції Гідності Ігоря Пошивайло.

Анастасія Багаліка: Які вимоги до конкурсантів?

Ігор Пошивайло: Конкурс триватиме в два етапи, адже перша меморіальна частина є актуальною, а друга частина – сама будівля – потребує трохи більше часу. Тому, я сподіваюся, що в результаті конкурсу в лютому ми матимемо переможця на меморіальну частину, а на музейну – в липні наступного року.

Музей прагне втілення тієї концепції, яка була відпрацьована в робочій групі із широким залученням експертного середовища.  Наше бачення, що меморіальний музей має складатися із трьох зон: меморіальна частина, музейна культурно-освітня частина і громадський простір. І вони повинні бути гармонійними, щоб територія в центрі міста задовольняла основні функції: вшанувати пам’ять полеглих, створити сучасний культурний і громадський простори.

Сергій Стуканов: Про які локації йдеться?

Ігор Пошивайло: Йдеться про колишню вулицю Інститутську 3/5, про саму Алею героїв Небесної сотні до метро Хрещатик (верхній вихід) і про територію, де знаходиться сьогодні капличка, пам’ятний хрест і стела зі світлинами.

Сергій Стуканов: Кому буде присвячений цей меморіал?

Ігор Пошивайло: Тема меморіалу означена в самій назві – Меморіал героям Небесної сотні. Звісно, що в фокусі будуть самі ті 107 осіб, які указом президента отримали цей статус. З іншого боку, ми б хотіли, щоб цей меморіал був як символічним і метафоричним, і вшановував пам’ять не тільки полеглих, але й всіх учасників Революції Гідності. Ми бачимо пам’ять живою, вона не має бути ув’язнена в граніт, вона має бути не тільки скорботна, а й активізувати на втілення задумів та мрій людей, які віддали своє життя за Україну.

Ця тенденція створення живих меморіалів не про минуле, а про майбутнє, на сьогодні актуальна в усьому світі.

Майбутній музей – не лише для учасників, це той майданчик, який повинен допомогти і іноземній аудиторії зрозуміти нашу українську ідентичність – хто такі українці, чому вони помирали, чому вони так відчайдушно відстоювали власні права і європейські цінності

Сергій Стуканов: Де саме ви плануєте розташовувати будівлю Музею? І яка доля Будинку профспілок, чи не увійде він якимось чином в цей комплекс?

Ігор Пошивайло: Єдине місце для будівлі – це Алея героїв Небесної сотні 3/5. Це те місце, де котлован. Саме там передбачається спорудження комплексу, який би і став органічною частинкою самого меморіалу.

На жаль, Будинок профспілок не увійде в офіційну територію меморіалу музейного комплексу, але ми сьогодні працюємо з «профспілками», і федерація «профспілок» готова виділити певний простір для створення двох музейних кімнат. Ми вже розробили проект – з одного боку, це має бути такий інфоцентр і експозиційний простір, який розповідатиме саме історію Будинку профспілок з тим, щоб в майбутньому, коли буде вже музейний комплекс, Будинок профспілок доповнив цю історію. Хоча формально «профспілки» не належуватимуть до музею.  

Сергій Стуканов: Серед експонатів, які будуть виставлені у музею, будуть, напевно, не лишень предмети та артефакти, але також аудіо, відео матеріали, спогади, які будуть використані?

Ігор Пошивайло: Груп предметів у нас дуже багато, вони різні. Серед них є унікальні артефакти – це та сама ялинка і те, що було на ній, габаритні об’єкти – кухні і величезні живописні полотна. Але на сьогодні нам бракує цінних експонатів, зокрема художніх та живописних полотен сучасних митців, які після Майдану запустили кілька цікавих проектів по світу. Для цього потрібні кошти, щоб їх запустити. Бо той барикадний hand maid  – щити, шоломи, звісно, надзвичайно цінні експонати, але цього замало  для створення експозиційного простору, який був би зрозумілим не лише для учасників подій, але й для майбутніх поколінь та іноземців. Адже майбутній музей – не лише для учасників, це той майданчик, який повинен допомогти і іноземній аудиторії зрозуміти нашу українську ідентичність – хто такі українці, чому вони помирали, чому вони так відчайдушно відстоювали власні права і європейські цінності.

Саме тому цей музей мусить бути важливим не лише для нас і не лише для внутрішнього споживача.

Сергій Стуканов: Коли ви плануєте перейти до реалізації цього проекту? Чи вже в 2018-му році закладаються якісь кошти, і ви будете переходити до етапу будівництва спорудження?

Ігор Пошивайло: Закласти кошти наперед непросто, тому що обсяги фінансування будуть відомі лише тоді, коли буде розроблений проект. Проекти можуть абсолютно різнитися за вартістю, за обсягами та складністю виконання. Хоча, згідно попередньої дорожньої карти, яка відпрацьована оргкомітетом з розвитку меморіально-музейного комплексу, передбачено, що 2018-ий рік стане початком будівництва меморіалу. Але це складні тривалі процеси, тому ми сподіваємося отримати схвалений проект і суспільством, і родинами Небесної сотні і будівництвом. А далі вже – пошуки фінансування.

Я думаю, що швидкість втілення цього проекту в життя буде залежати від активності громадськості, від відсутності медійних турбоям, адже зацікавленість цими питаннями в медіа, на жаль, вже виявляється лише двічі на рік – на День Свободи та Гідності в листопаді і на День героїв Небесної сотні. Поміж цим просто вакуум. Хоча запит в суспільстві є.

Повну версію розмови можна прослухати в доданому звуковому файлі.