ogo.ua
Напередодні річниці з дня народження Т.Г.Шевченка говоримо про його осучаснений образ. Причини трансформацій образу митця пояснює к.філ.н. доцентка Інституту філології Київського національного університету Т.Шевченка Олеся Наумовська.
Олеся Наумовська: Нам зараз дуже важко розгадати феномен Шевченка. Вчені намагаються зробити це протягом вже двох століть. Складно виокремити ті компоненті, які постають для нас наріжними, щоб констатувати, що Шевченко підпадає під критерії міфологізованого, сакрального персонажа. Давайте спробуємо визначити основні фактори.
Говорячи про міфологеми, варто зазначити, що у кожного народу є ідеальний герой, який бореться за свій народ і, можливо, засинає. Він засинає (не гине) для того, щоб прокинутися, коли народові загрожуватиме небезпека. Такими є і Довбуш і цариця Тамара. У кожного народу світу є такий героїчний персонаж.
Для української нації є Шевченко. Я не можу сказати, що міфологізація образу Шевченка відбулася саме сьогодні чи під час Майдану. Можливо, тоді відбулася остаточна міфологізація.
Шевченко постає для українського народу ледь не на рівні творця. Згадайте, що майже у кожній селянській хаті поряд з іконами висів портрет Шевченка.
Коли репресували буремників, то майже кожен із собою ніс портретик Шевченка. Він виступає для нас героєм оборонцем. Своїм «Кобзарем» Шевченко виконав волю народу і став замісником справжніх кобзарів. Герої його творів постають борцями за народ. Якщо ми подивимося на казковий епос, то ми побачимо, що чоловічі персонажі поділяються на три категорії: змієборці, порушники табу і віктимні герої, тобто скривджені.
Шевченкові герої вписуються у першу парадигму – змієборці. Якщо ми подивимося і Ярема Галайда є змієборцем. Він не визнає компромісів, бореться за свою землю, він бореться саме своєю силою.
Таким же постає і Максим Залізняк, і Гонта, і сам Шевченко. Його філософія пронизана народною поетикою. Він ідеалізує у своїй творчості все те, що ідеалізує український народ. В центрі його філософії є особистість, яка має у серці Бога. Бог – це любов і правда. Це не сліпа віра в Бога, а віра в правду. «Ми не раби його, ми люди», – фактично ми не є рабами Бога. Дійсно, «нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком».
Особистість може мати найвищий прояв свого буття – це бути членом нації, членом свого народу. Так само, як казкові герої, які знаходять своє особисте щастя у боротьбі за щастя скривджених, так само і Шевченко знаходив своє щастя у боротьбі за скривджених.
«Борітеся, поборете, вам Бог помагає»
Саме тому «я та її, я так люблю, свою Україну убогу, що прокляну святого Бога, за нею душу положу».
Це ті риси, які є визначальними для ідеалізації Шевченка. Крім того, шевченкова поезія з одного боку є персональною, з іншого імперсональною. Вона пронизана народною поетикою, символікою тощо. Саме тому він є близьким, адже народні символи є близькі для свого народу.
Саме тому Шевченко постає з перших днів на Майдані. Зверніть увагу на ґенезу самого образу Шевченка. Коли на Майдані тривають мирні протистояння Шевченко постає не в образі денді, а в образі мужнього чоловіка, який знає ціну волі.
Він є символом волелюбства. Шевченко почерпнув його він свого діда, який козакував на Запорізькій Січі, можливо він був гайдамаком. Шевченко казав, що про гайдамаків він почув від свого діда.
Коли починається активна фаза протистоянь на Майдані, то змінюється і образ Шевченка.
Шевченко зображується із каскою на голові, із запалювальною сумішшю. Він відтворює усі етапи розвитку Майдану. Коли повалили пам’ятник Леніну, то Шевченко постав, як Чегевара.
Коли відбувається сумна фаза – Шевченко постає у полум’ї.
Коли починається війна, то Шевченко зображується із кулеметом.
Євген Павлюковський: Цікаво, що за радянської доби був період шевченкізації. Це посприяло популяризації його образу, чи зашкодило?
Олеся Наумовська: Це внесло негативний аспект. Шевченко позиціонували, як революційного демократа. Оце його революційно-демократичне нав’язувалося всьому народові і, звичайно, викликало несприйняття.
Саме тому досі важко розбудити Шевченком учнів у школі. У радянську дому Шевченко являється дідом у кожусі, яким він постав серед кириломефодіївців-народників.
Євген Павлюковський: Саме цей образ і побутує саме з радянської доби?
Олеся Наумовська: Безумовно. Шевченко не ходив так. Він так одягався, бо він був народником, кириломефодіївцем. Шевченко був таким хлопцем, який вдягався доволі вишукано.
Євген Павлюковський: А що сьогодні сприяє тому, що його образ перетворюється у супер-героя. Це відображення очікувань суспільства?
Олеся Наумовська: Можливо, так. Фактично на це впливає все, що я казала раніше. Те вільнодумство, закладене нашими предками, прокидається в українцях. Ми потребуємо сакрального міфологічного героя. Раніше таким називали Богдана Хмельницького. Враховуючи те, що саме він призвів до певних наслідків, які ми маємо сьогодні, то… До речі, сам Шевченко називає Богдана нерозумним. Шевченко цілковито втілює образ батька народу.
Шевченко називає батьком Коцюбинського. Шевченко дійсно є вічно живим. Він постійно актуалізується. Ми знаємо багато митців та вождів, втім так, як Шевченко, ніхто не постає для українського народу.
Євген Павлюковський: Є образ Шевченка-нацгвардій ця, який мобілізує. Чи немає у цьому елементу пропаганди, яким користається держава?
Олеся Наумовська: На сьогодні держава намагається відгукуватися на запити народу. Шевченко тематика також близька до запитів народу. Саме тому міг з’явитися такий акцент зі сторони держави. Втім, я думаю, що це запит самого народу. Я не бачу в цьому нічого поганого. На Майдані Шевченко виник через потребу народу. Кожен народ потребує духовного лідера. Саме таким ідеальним лідером є Шевченко.
Євген Павлюковський: Чи лишається поряд з Шевченко місце іншим образам? Чому Леся Українка не перетворюється на Жанну Д’арк.
Олеся Наумовська: У інших письменників на передній план виступає персональне, а у Шевченка все дуже наближене до народу. Саме народна творчість близька до народу. Мойсей Франка впустив сумнів у своє серце, а Шевченко такого собі не дозволяє. Його герої не мають права на сумнів.
Євген Павлюковський: Які негативні риси такої героїзації, як у Шевченка?
Олеся Наумовська: Можливо, за цим образом може загубитися повнота Шевченкових творів. Окрім вільнодумця Шевченко є багатим на ліричні мотиви, образи, символи, які можуть загубитися за образом борця.
Євген Павлюковський: Чи варто викладати Шевченка у школах у більш сучасному і популярному руслі?
Олеся Наумовська: Звичайно, навчальні програми слід переробити вщент. Вони недосконалі. На жаль, учні у школах не можуть сприйняти глибини української літератури через ті твори, які репрезентовані програмою. Шевченка слід подавати і інакшим. Можна включати твори, які показують іншого Шевченка.
Треба, щоб учителі так само були перейняті шевченківським духом, тоді його сприйме молодь. Окрім духу боротьби і смутку слід показати оптимістичні та ліричні твори Шевченка. У шкільну програму можна включити і «Лілею» і «Русалоньку».
Євген Павлюковський: Чи сприяє творенню правильного образу Шевченка той факт, що його друкують на сучасному одязі? Чи це паразитування на його образі?
Олеся Наумовська: Навіть, якщо це паразитування, то я підтримую це. У кожній країні є бізнес на супер-героях. Ви знаєте, що жодному іншому митцю у світі не встановили стільки пам’ятників, як Шевченку. Пропагувати Шевченко через бізнес непогано.