І брали, і давали: як працювала корупція 100 років тому

Василь Шандро: Який вигляд мала корупція у дорадянські часи?

Станіслав Цалик: Корупція була у всьому. Не було корупції у медицині — лікарі жили за ті гроші, які заробляли, і не було при вступі до університетів. Але є такі речі у спогадах людей, які насторожують.

Той же Костомаров, який навчався у Харківському університеті, а потім викладав у Київському, писав, що деякі студенти розуміли, що треба виймати кімнату у професора, у якого вчаться, і від нього буде протекція при складанні іспиту. Про це знали інші студенти і глузували з них, про це знали інші викладачі, але не має інформації, щоб хтось із цим боровся.

Були просто брутальні речі, коли вся Київська губернія знала, що є чиновник Микола Писарєв, який просто продає посади, і знали, скільки яка посада коштує.

Тетяна Трощинська: Це стосувалось всієї імперії?

Станіслав Цалик: Так, але я побачив і таку річ, що були відмінності, й інколи вони залежали від людини, яка керує певним напрямком. Якщо ця людина хоче корупцію перемогти, вона знає, що робити. Тобто рівень корупції залежить від суб’єктивного фактору — людей.

Василь Шандро: Чи були якісь резонансні корупційні скандали і якесь бюро, яке боролося з корупцією?

Станіслав Цалик: Спеціальної структури не було. З одного боку, мусили дбати на рівні губернаторів і генерал-губернаторів про це і за необхідності просити поліцію це розслідувати.

Скандали були, навіть масштабу на всю Російську імперію. В Одесі був відомий торгівельний дім «Федір Рафалович і Ко», одним із власників і керівників якого був Олександр Рафалович, внук засновника. Він певний час працював чиновником з особливих доручень при міністрові фінансів Російської імперії, де заприятелював із різними людьми.

Коли його батько передав йому бізнес, Олександр переїхав до Одеси, але всі ці стосунки зберіг. Один його друг, Олександр Абаза. продавав зерно через дім Рафаловичів. І в один момент Рафалович одержує від нього дивного листа з рекомендацією негайно продавати рублі. Він починає на берлінській біржі купувати золото і думає, що відбувається, бо рублі щодня зростають у ціні, а золото нічого не варте.

Рафалович розуміє, що Абаза, мабуть, вирішив його підставити, і починає відігравати назад. Він відновлює свій рублевий баланс, а тоді відбувається грошова реформа, вводиться золотий рубль, і в один день Рафалович із мільйонера стає ніким.

Тут починається корупційна схема. Він просить в Абази кредити і погрожує, що надрукує листування. Абаза двічі видав йому кредити на 1,5 млн рублів. І коли імператор врешті відмовив у наступному кредиті, почався колосальний скандал: відомий торгівельний дім луснув, і треба пояснити людям, чому так сталося.

Тетяна Трощинська: Чи можна говорити про те, що терпимість до корупції у народі є, але це не дуже добре?

Станіслав Цалик: Терпимість була, тому що тоді вважали, що коли хтось бере, то це нормально, а ненормально, коли дуже багато бере. Якщо влада — мусиш всіх «нахилити». Скарги були, коли чиновники скаженіли. Приміром, міліціонера після 10 років бурхливої корупційної діяльності віддали під суд, але розслідували справу його друзі, які зробили все для того, щоб його визволити.

Василь Шандро: Більшість схем перекочували через радянський період і живуть досі?

Станіслав Цалик: Так, і вони навіть не вдосконалюються, а просто живуть століттями. Мабуть, теперішні люди не читали тих історій, а інтуїтивно зрозуміло, що і скільки.

Василь Шандро: Чи були урядовці, які відмовлялися брати хабарі?

Станіслав Цалик: Одного разу імператор Микола І попросив спецслужби дати йому звіт: є 56 губернаторів, скільки не бере хабарів. Вони провели негласне дослідження і сказали: двоє.

Послухати лекцію Станіслава Цалика «Корупція по-київськи 100 років тому» можна 22 березня у Києві у креативному просторі «Часопис».