«Існують різні способи змінити топонім за декомунізаційним законом», — Сергій Рябенко

 Хто має повноваження перейменовувати вулиці, площі, міста, містечка і села? Чи дослухатимуться до думки громадськості? Як може громада вплинути на процес декомунізації? 

Наталя Соколенко: З якими проблемами у правовому аспекті люди стикаються після прийняття закону про декомунізацію?

Сергій Рябенко: Одна з головних проблем, якою переймаються люди, пов’язана з міфами, що створюються навколо цих законів. А саме  люди бояться, що у зв’язку зі зміною назв вулиць, міст тощо, всі їх документи на нерухому власність одразу стануть не чинними, і їх потрібно буде в авральному порядку виправляти. А насправді, всі ці документи залишаються чинними, незалежно від того, змінилась назва міста та вулиці чи ні.  І тільки тоді, коли людина забажає щось зробити зі своїм майном  продати, подарувати, залишити в спадок тощо, в нові документи будуть внесені відповідні топонімічні зміни.

Наталя Соколенко: Як визначена в законі процедура перейменування? І в які терміни це має бути зроблено?

Сергій Рябенко: Закон передбачає багатоступеневу процедуру перейменування як населених пунктів та вулиць, так і топоніміки, яка знаходиться в межах конкретного населеного пункту. На першому рівні  це повноваження органів місцевого самоврядування, які протягом 6 місяців мають провести громадські обговорення в будь-якій формі.  Однак, може статися, що місцева рада не винесе відповідного рішення з будь-яких причин. В такому разі законом передбачений другий етап, коли безпосередньо сільський або міський голова протягом наступних трьох місяців самостійно внесе розпорядження щодо перейменування відповідних топонімів. Існує ще третій рівень вирішення проблеми в тому випадку, коли сільський або міський голова теж не схоче брати на себе відповідальність і не прийме рішення про перейменування комуністичних топонімів. Тоді закон надає право голові Обласної адміністрації самостійно їх перейменувати. А перейменування сіл, селищ, міст та районів це, взагалі, компетенція Верховної Ради. Тому після громадських обговорень на місцях, мають бути запропоновані  змінені назви у Верховну Раду, де й будуть перейменовані відповідно до цих рекомендацій.

Наталя Соколенко: Чи можна буде назвати, наприклад, вулицю на честь хорошої людини, яка ще жива?

Сергій Рябенко: Загальна практика передбачає, що на честь живої людини вулиці або інші топонімічні об’єкти не називають.