«Громадське радіо»
Андрій Куликов: Чому і як ти вирішив видати цей альбом?
Валерій Вітер: Я мав це зробити. Якби я цього не зробив, я б багато чого у житті не доробив. Зараз у мене з’явилось трохи часу, і я можу повернутися до тих записів, які зберіг ще в молоді роки. Ці записи ми перевели в цифру і записали на диск.
Андрій Куликов: Пісня «Марія Оранта» особлива ще й тим, що гурт хотів мати таку назву.
Валерій Вітер: Та він спочатку так і називався, але прийшли на телебачення, і відразу почалось: що це за архаїка, ні, в жодному разі така назва не підходить. Придумали назву «Березень». Ніби все гаразд, просто перший місяць весни. Але тоді «Березіль» — заборонений театр Леся Курбаса. Розірвали плівки, кілька разів викидати нас зі студії. Через назву нас вирізали з «Інтербачення», хоча наші пісні дуже сподобались.
Андрій Куликов: У «Березня» є одна пісня, в якій у назві є ідеологія — «Дума про Боженка». І навіть ця пісня наткнулась на цензурну заборону. Чому?
Валерій Вітер: Це досить націоналістична пісня. У червоних лавах з’явився батько Боженко, якому всі поклонялися. Він міг з’їсти шматок сала і добре випити. Але вона має дуже націоналістичний дух. Цю пісню співали біля пам’ятника Шевченкові, під неї розганяли натовп. За неї Олександра Авагяна двічі били біля Лук’янівського СІЗО. Його рятувало, мабуть, тільки те, що його мама була викладачкою у Вищій партійній школі МВД.
Андрій Куликов: Де тебе можна почути найближчим часом?
Валерій Вітер: Зараз я роблю невеличкі концерти у майстерні художників на вулиці Горького для друзів, для інтелігенції щосуботи о 16 годині з малим складом «Кобзи».