Комерціалізація 8 березня почалася ще за радянських часів, — Марина Гримич

Говоримо з докторкою історичних наук, директоркою видавництва «Дуліби» Мариною Гримич, яка, на основі своїх досліджень, підготувала наукову лекцію, присвячену дню 8-го березня. Вона розповідає про те, як змінювалося символічне значення дати 8 березня протягом останнього часу та як цей день сприймають у сучасній Україні.

Наталя Соколенко: Чому ви вирішили приділити увагу цій темі?

Марина Гримич: Я як антрополог та етнолог займаюся і ґендерними питаннями. Мною було підготовлено до друку п’ятитомне видання, присвячене статево-віковим групам у традиційному суспільстві. Крім того я товаришую з дослідницями і феміністками. Мені цікаво було зануритися в цю тему, вона є дуже суперечлива.

Наталя Соколенко: Як особисто ви проведете день 8-го березня?

Марина Гримич: У мне до цього свята своєрідне ставлення. Яке б свято не було, для мене воно цікаве. У мене особисто склалися не дуже приємні стосунки з цим святом. Я навчалася і працювала в закладах, де складалася переважно жіноча компанія, і подарунки мені не дарували. 

Андрій Сайчук: А з чим саме вітають 8-го березня?

Марина Гримич: Зараз серед активісток жіночого руху домінує тенденція, що це украдене свято. На почату цей день не був святом. Це були протести та страйки, які мали економічний характер. Святом 8 березня стало в радянські часи. 

Раніше, при аграрному традиційному суспільстві, ніхто не претендував на чоловічі сфери життя. Чоловіки виконували важку фізичну роботу. Жінки не претендували на це. Але відбуваються процеси урбанізації і зароджується раннє індустріальне суспільство. Жінки приходять у міста і починають виконувати ту саму роботу, що і чоловіки. Але вони отримували меншу зарплатню і при роботі не були враховані їхні особливості. Жінка має певні репродуктивні функції. Коли вона працює, то вона не може доглядати за дітьми, або — не може заробляти гроші.

Усе це формувалося на фоні бурхливих політичних подій. Дата 8 березня була затверджена на 8-й конференції 2-го націоналу за пропозицією Клари Цеткін.

У Радянському союзі, коли у 20-і роки відбувалася лібералізація реформ, 8 березня ще тільки формувалося і не було офіційними святом. Цьому сприяли жінради і радянський фемінізм загалом. Але коли після 20-х років влада Сталіна утверджується, жінвідділи були розпущені і віддані загальнопартійній роботі. А у 1934 році Сталін оголосив, що в Радянському союзі вирішено жіноче питання і досягнуто рівноправ’я. Саме з цього часу 8-е березня починає бути офіціозним святом. Тоді ж з’являється ґендерна статистика.

Під час війни всі свята скорочувалися. Після війни, коли утворилася ґендерна диспропорція, жінки вимушені були працювати на виробництвах. 

Перші листівки привітання з 8-м березня з’явилися вже у 1954 році. Саме тоді почалася комерціалізація цього свята. У 1965 році цей день зробили вихідним. Радянські феміністки навіть боролися за оплачуваний вихідний день для себе. Але у 1965 році власний день дістався не лише жінкам, а і чоловікам. Саме з того часу з’являється звичка дарувати на це свято подарунки. Особливо це йшло на руку радянському квітковому бізнесу.

З того часу концепція, що цей день є днем боротьби за права жінок, зникає.