Крадіжку авторських прав часто не вважають крадіжкою. Що робити?

Лариса Денисенко: Марисю, певно ви стикалися з тим, що ваші ілюстрації використовують інші люди без вашого дозволу. Розкажіть на прикладі, як вирішити таку ситуацію.

Марися Рудська: Таких прикладів, особливо у художників в Україні дуже багато. На жаль. Часто люди, які порушили авторське право, не завжди замислюються, що вони є порушниками. Вони не усвідомлюють, що це крадіжка, а потім намагаються мене переконати, що це був піар, слава — будь-що, але не крадіжка.

Ірина Славінська: Моя улюблена аналогія на цю тему про похід у пекарню. Мовляв, дайте мені булочок, я за них не заплачу, але розкажу, які вони смачні.

Марися Рудська: Цікава аналогія, особливо, коли люди дивуються: «Так воно ж в Інтернеті лежало».

Лариса Денисенко: Як себе можна убезпечити від цього?

Олександр Лютий: Ми знаємо про такі способи, як ставлення автографа, водяних знаків або копірайту, але часто буває, що якоюсь програмою цей знак обрізають. Навіть більше — щось домальовують, перемальовують. В Марисі була ситуація: на її малюнках за допомогою Photoshop чи Paint домалювали якісь дивні речі і виклали їх в усіх можливих сайтах і російських пабліках. Як вберегтися? Думаю, перш за все потрібно пояснювати людям, що вони роблять незаконно, після того писати позовну заяву.

Ірина Славінська: Часто таке роз’яснення не спрацьовує. Так було з упорядкованою збіркою текстів після Революції Гідності, в якій використали, не лише тексти без погодження з їхніми авторами, але й ілюстрації. І Марися Рудська була однією з цих художниць. Коли брали коментар в упорядниці цієї збірки, вона казала, що хотіла зберегти тексти і картинки, бо в Інтернеті все розгубиться, а в книжці — ні. Чим завершилася ця історія?

Марися Рудська: Ця історія зі збіркою текстів і ілюстрацій після Майдану була яскравим прикладом того, що в нас не захищають власні права навіть в умовах діалогу. Більшість поетів взагалі не захотіли публічно розкривати цю тему. Я про цю збірку дізналася випадково. Була в книгарні в Івано-Франківську, відкрила книгу і побачила свою ілюстрацію. На ній були великі пікселі, а я не викладала в такій якості цю роботу в Інтернет. Звісно, обурилася, бо все це надрукувалося без жодного узгодження.

Дуже прикро, що багато людей не захищають свої авторські права і спускаються по течії. Нас, здається було лише 5-ро ілюстраторів, які довели справу до суду. Ми вже підписували угоду з адвокатом, коли з нами зв’язалася головна редакторка цього видання. Були підписані угоди, мені виплатили мінімальний гонорар, а всі кошти від продажу цієї книги були передані на армію. Тобто вирішення якесь було, але серед десятків авторів і поетів було лише 5-ро людей, які цим займалися. Ще медіа, які допомагали.

Ірина Славінська: В чому секрет переконання недобросовісного видавця?

Марися Рудська: Медіапідтримка була дуже важливим фактором в цьому питанні. Приватна розмова з упорядницею збірки була скандалом в прямому сенсі цього слова. А конкретна розмова про подальші рішення була вже з директором видавництва.

Лариса Денисенко: Як грамотно вести такі перемовини?

Олександр Лютий: Перш за все потрібно йти на мирову угоду. В даному випадку, якби зібрався весь колектив, потрібно було вказати, які саме твори були вкрадені, принести книги і довести, що вони були розповсюджені, що вони були розповсюджені з комерційною метою.

Ірина Славінська: Нещодавно Іван Андрусяк — український дитячий письменник писав, що в читанці за якийсь клас, знайшов фрагмент свого тексту, але суттєво переписаний.

Лариса Денисенко: Ти будеш сміятися, але навіть уривки з моєї «Казки про Лізу і Цюцю П.»​ використано в якомусь букварику. Насправді, це право надає Закон «Про авторське право і суміжні права», але як цей Закон трактують — питання.

Олександр Лютий: Найпоширеніше порушення авторських прав — це використання тексту в навчальній літературі. А іноді під навчальну літературу потрапляє вся художня література. Але під захист попадає лише оригінальна картинка або твір. А заборонити перемалювати, передрукувати з незначними відхиленнями від оригіналу, ніхто не може.

Це вже буде фан-арт. І він не підпадає під Закон про авторське право.

Лариса Денисенко: Чи зверталися до вас добросовісні люди за проханнями використати свій матеріал?

Марися Рудська: Безумовно. Насправді, я віддаю багато своїх робіт з якоюсь благодійною метою або по дружбі, так би мовити, але обов’язково з узгодженням. І я ще раз хочу сказати, якщо ви автор і ваші права порушують, не бійтеся говорити про це, не бійтеся звертатися до суду.