Краще закрити ЗМІ на час розслідування, ніж дозволяти ворожу пропаганду, — Шипович

В студії «Громадського радіо» — ІТ-фахівчиня, директорка департаменту інвестицій та розвитку Одеської ОДА та голова ГО “Разом” Люба Шипович, яка була присутня на круглому столі, де обговорювалися питання свободи слова та кібербезпеки. Зокрема у фокусі уваги — тема кібер-безпеки в Україні. На думку Люби Шипович, «ми маємо справу з кібервійною».

Наталка Соколенко: Персональні дані двох журналісток «Громадського радіо», які вони подавали до Міноборони для акредитацій в зоні АТО, опинилися на сайті бойовиків «Трибунал». У Міноборони у відповідь на питання про те, як ця інформація могла там опинитися, їм сказали: «А ви зателефонуйте на той сайт і запитайте, як ваше посвідчення з фотографією і персональними даними опинилося у них». Що ви можете сказати з цього приводу?

Люба Шипович: Важко не згадати сайт «Миротворець», який так само опубліковував дані.

Наталка Соколенко: Не зовсім. Одна журналістка опинилась в розділі «пропагандисти», а друга — в розділі «карателі». На цьому сайті лунають заклики до ліквідації людей, принаймні тих, які знаходяться в розділі «карателі». На ж сайті «Миротворець» була просто оприлюднена інформація.

Люба Шипович: В Україні є закон про захист персональних даних, але він не працює. Разом з тим, вони знають, кому подавали ці дані. Безумовно, в Міноборони має бути проведено розслідування з цього приводу.

Наталка Соколенко: Наскільки реально розслідувати, з чиєї вини стався виток інформації?

Люба Шипович: Абсолютно реально. Всі сліди можна відновити.

Наталка Соколенко: Наскільки можна і треба обмежувати свободу слова, якщо є інформаційна небезпека?

Люба Шипович: Питання кібербезпеки виникло в процесі дискусії на круглому столі. Основною темою круглого столу була свобода слова, проте пізніше дискусія перейшла в пласт того, чи варто плутати свободу і вседозволеність. Голова комітету з інформатизації Олександр Данченко підняв питання про те, що думаючи про свободу слова, не варто забувати про кібербезпеку, особливо, коли країна перебуває у стані війни. Ми проводили аналогію з тим, що на борту літака ми приймаємо певні обмеження нашої свободи в рамках безпеки авіаперельоту. Так само в інформаційному суспільстві потрібен контроль над ресурсами. Почали виникати питання про те, де ж ця межа. Що ми дозволяємо, а що забороняємо? І взагалі, чи можливий в сучасному інформаційному суспільстві контроль над ресурсами? Голова комітету свободи слова Вікторія Сюмар говорила про те, що це неможливо — як тільки інформація потрапила у соціальні мережі, вона розходиться по світу і ми не можемо цього зупинити. З цим я не погоджуюсь. Організація «Разом» 2 роки тому почала проект моніторингу іноземних ЗМІ. Ми помітили, що існують певні паттерни розповсюдження інформації. Тобто інформація не миттєво з’являється в тисячах джерел. Спочатку вона з’являється в 2-3 джерелах. Потім інші джерела її переопубліковують. Таким чином інформація проходить процес своєї легітимізації. Якщо ми знаємо, які видання в кого передруковують, ми можемо зупинити цю кіберзагрозу, подавши наступним джерелам свою інформацію.

Тут виникає питання про те, що крім заборон треба пропонувати альтернативу. Що з того, що ми заборонимо на півдні Одеської області російське телебачення, якщо ми не даємо туди українського? Дуже часто в зарубіжних виданнях інформація про Україну подається дзеркально тому, як це відбувається у російських ЗМІ. Це відбувається не тому, що за кордоном віддають перевагу російським ЗМІ, а тому що зарубіжні журналісти не читають української мовою. Російські ж видання дуже часто публікують матеріали англійською, арабською або іспанською мовами.

Андрій Куликов: Мені здається, що запитання треба ставити так: що більше шкодить національній безпеці: обмеження свободи слова чи свобода слова? Я вважаю, що обмеження свободи слова більше шкодить національній безпеці.

Люба Шипович: Я думаю, що у країни, що перебуває в стані війни, має бути певна інформаційна політика. Хай навіть жорстка. Можна навіть певною мірою перекрутити гайки. Але в стані війни ми погоджуємось з цими обмеженнями.

Наталка Соколенко: Що ви маєте на увазі під висловом «перекрутити гайки»?

Люба Шипович: Закрити видання, яке підозрюється в проросійській діяльності в той час, як проводиться розслідування. Можливо, ми його даремно закриємо, але краще ми себе убезпечимо, ніж потім матимемо неприємні наслідки.

Андрій Куликов: Ви самі говорили про те, що закриття російського телебачення ні до чого не призведе. Потрібно його замінити якісним українським продуктом.

Люба Шипович: Певне обмеження свободи слова може задати стандарти якості і ввести певні етичні норми в журналістиці.

Андрій Куликов: Якщо ми в стані війни, які ще галузі нашого життя потрібно привести у відповідний до стану війни стан?

Люба Шипович: Оборонну промисловість, освіту, культуру.

Андрій Куликов: Мені здається, ми так часто ведемо мову про обмеження свободи слова, тому що це найлегше зробити, якщо ми говоримо про приведення у відповідність до стану війни.

Люба Шипович: З одного боку, ми маємо справу з кібервійною, з іншого боку, ми воюємо в реальному полі.