Країни, де в політиці більше жінок, менш корумповані, — експертка Крістіна Вілфор

Відома експертка коментує те, як участь жінок у розробці державної політики змінює країну та чи є майбутнє у жіночих рухів і партій, а також прояви побутового сексизму: «Уявіть, що це — ваша дочка, мати чи сестра. Адже ви б хотіли для них рівних можливостей з чоловіками?», — каже Крістіна. Це запитання у більшості випадків дуже добре спрацьовує, — вважає вона.

Тетяна Трощинська: У студії Тетяна Трощинська та Крістіна Вілфор, експертка з гендерної політики, яка впродовж чотирьох років працювала в Україні над збільшенням політичної участі жінок і зараз працює в багатьох країнах світу, розповідає про тенденції у цій сфері. Добрий день. Ми багато говоримо з представниками політичних партій, вони відверто кажуть, що полюють на жінок, щоб залучити їх до партій чи рухів. Є такий ризик щодо формальної участі жінок у партіях. Як ви можете це прокоментувати?

Крістіна Вілфор: А які ризики недолучення жінок у політичне життя? Що буде, якщо жінки не будуть долучені до політики? Мені здається, що дуже багато того, що відбувається в Україні після Революції гідності, складається тому, що люди вимагають більшого представництва різних верств населення на рівні прийняття рішень. Те, що ми бачимо, показує, що звичайні виборці більш прогресивні, ніж здається. І це стосується й участі жінок у політиці. Наприклад, якщо взяти дані останнього дослідження Національного демократичного інституту, яке проводилось в травні, дані показують, що 40% українців вважають, що жінок у владі повинно бути вчетверо більше, ніж є зараз. Від 40 до 50% жінок повинні бути у парламенті — такі дані цього дослідження. Тому я вважаю, що високі умови, які висуваються громадянами, ці гендерні квоти, це відповідь.

Я в різних країнах бачу, що виборці зазвичай попереджають політиків, тому треба робити кроки, які б зменшували розрив між звичайними людьми і політиками. Ось такі кроки, як прийняття певного законодавства, і є відповіддю на те, щоб зменшити цей розрив.

Якщо подивитись з глобальної точки зору, де Україна знаходиться у світі (наприклад, якщо взяти дані докладу Світового економічного форуму, щодо так званого «гендерного розриву»), Україна могла би бути серед перших 30 країн за показниками професіоналізму, досвідченості жінок. Але за політичну участь жінок — з 145 країн на 105 місці. Це той показник, який тягне її донизу. Це ганьба.

Чим більше жінок бере участь у перегонах, тим більше жінок перемагають. Це зрозуміло. Якщо взяти українську ситуацію, на останніх парламентських виборах жінок було 25% серед кандидатів. Звичайно, й серед обраних посадовців жінок буде небагато.

Сама ідея того, що в Україні не вистачає кваліфікованих жінок, мені здається смішною. За ті роки, що я жила в Україні, я бачила, що жінки тут надзвичайно талановиті, професійні, кваліфіковані. Іноді партії дійсно використовують таку риторику, щоб виправдати своє критичне ставлення, наприклад, до гендерних квот.

Коли партії починають визнавати, що для них це перевага, тоді ситуація починає змінюватись. Але що вони для цього роблять? Чи вони ставлять достатньо жінок у виборчі списки? Проводять внутрішню політику, що приходять більше жінок? Партії стоять на варті, вони тримають двері до демократії. Ті двері треба ширше відкрити, щоб туди змогли пройти більше людей, в тому числі і жінки.

Я наразі мешкаю в Туреччині, ми з чоловіком жартуємо, що це така чоловіча країна, країна чоловічого світу. Стамбул, звичайно, космополітичне місто, але на інших територіях жінкам живеться важко. 28% всієї робочої сили Туреччини — це жінки. Це дуже мало. Наприклад, одна політична партія в Туреччині на минулих виборах в червні вирішила добровільно в список поставити 49% жінок. На місцевих виборах два роки тому вони багато уваги приділили жінкам. З 44 жінок на виборах 28 жінок-мерів — це представниці саме цієї партії. В той час ця партія займала маленьку нішу серед інших партій саме завдяки цьому вибору, а потім, завдяки ставці на жінок, отримала гарний результат на місцевих та парламентських виборах. Вони вирішили, що це важливо, щоб жінки були представлені.

Тетяна Трощинська: Як суспільство відчує більшу представленість жінки? На що впливає жінка в політиці, суспільному житті?

Крістіна Вілфор: Коли ми говоримо про роль жінок в суспільстві, мені здається, що ми трохи не з того боку починаємо цю розмову. Ми очікуємо, що жінки своїм приходом створюють якесь диво. Ми забуваємо, що вони мають оперувати у вже чинний політичній системі. Позитив є вже в самому факті їх присутності в політиці, системі прийняття рішень. Якщо б йшла мова про саме жіночий парламент, він від мене почув би таку ж саму критику. В такому разі представники однієї статі не можуть вплинути на політику, що розробляється. Не треба забувати, що жінки — це матері, чиїсь доньки, що дбають про дітей, про літніх батьків. Вони в процесі прийняття рішень можуть принести те, чого не можуть чоловіки. І це і є рівність в прийнятті рішень на державному рівні.

Що стосується суспільного прийняття, то дійсно, існують такі тенденції в світі, що в тих парламентах, де більше жінок, рівень корупції знижується. Звичайно, це складні речі, ми не говоримо, що жінки краще чоловіків, і що вони не можуть займатись корупцією. В українських реаліях, коли корупція є інколи методом ведення бізнесу, більше жінок у парламенті може сприяти тому, щоб ламати цю систему й привносити більш здорових практик.

Тетяна Трощинська: Ми в Україні, спілкуючись з жінками, чуємо, що, вирішити деякі питання, бізнесові чи політичні, вони не можуть саме тому, що вони не можуть домовлятись в ресторанах, лазнях.

Крістіна Вілфор: Якраз сьогодні я мала зустріч з дослідниками, які будуть проводити опитування в тому числі, щодо питань корупції. Треба розуміти, коли у жінки є можливість бути більш залученою до важливих питань, враховуються її цілі, цінності, то ті стратегії, які будує держава, вони є більш збалансованими. Наприклад, у Грузії я багато працювала з жіночим рухом, який хотів упровадити гендерні квоти, але в прогресу там не було до минулого року. У 2014 році тільки за 8 місяців було вбито 28 жінок в результаті домашнього насильства. Це дуже багато, враховуючи, що населення менш ніж 5 мільйонів.

Ця ситуація пробудила грузинське суспільство. Там зрозуміли, що якщо було б більше жінок в чоловічому парламенті (на той момент там було лише 13% жінок), складні питання, наприклад, домашнього насильства, там вирішували би інакше. Минулого тижня законопроект, якій містить гендерні квоти, пройшов парламентські слуханні й внесений в порядок денний парламенту.

Але давайте не заганяти всіх жінок в таке «рожеве гетто» в політиці — ті питання, якими нібито повинні займатися жінки.

Тетяна Трощинська: Материнство, здоров’я. Що вони можуть знати про поліцію, наприклад?

Крістіна Вілфор: Звичайно, жінки абсолютно здатні розробляти стратегії і економічні, і військові. Але ті питання, які зазвичай відносять до «жіночих», завжди отримують мало уваги, вони не є пріоритетними.

Тетяна Трощинська: Ми в Україні маємо 20-річну традицію жіночих рухів. Часто в розмові ми бачимо, що суспільство доволі толерантно ставиться до цього. Чи є перспектива у жіночих партій, наприклад?

Крістіна Вілфор: Мені здається, не має потреби створювати в Україні суто жіночу партію. Взагалі, Україні треба зупинитись створювати будь-які партії. Переконувати треба не суспільство в присутності жінок у політиці. Саме тому ми називаємо наш проект «Жінки — це 50% успіху України». Переконувати треба лідерів партій. На мій погляд, якби більше жінок було б залучене до реформ в різних сферах, то й прогресу було б більше. Але жінки повинні самі цього вимагати. Такі платформи, як наш проект «Повага», є одним з гарних інструментів досягнення паритету.

Мені дуже сподобалася реакція заступниці міністра МВС на сексистські випади проти неї щодо її зовнішності, вона назвала це «звинувачення у красі». Це треба припиняти. І добре, що в Україні є жінки, які публічно з цим борються.

У порівнянні з іншими суспільствами, українське суспільство достатньо сексистське. Те, як сприймаються жінки, є неприйнятним, і не показує той внесок, що жінки вносять до суспільного життя в країні. Жінки зазвичай виступають як сексуальні об’єкти. Я знаю, про мережу заправок, яка за фото в бікіні обіцяла бак бензину. Реакція була цікава: чоловіки вирішили висміяти, і теж приїхали в бікіні. Ця реакція свідчить, що суспільство вимагає змін, більш поважного ставлення до жінок.

Тетяна Трощинська: Можливо, на останок, ви поділитесь, як змінювати ставлення до жінок в країні?

Крістіна Вілфор: Мені здається, Україна рухається в загальносвітовому тренді: коли не лише жінки борються за права жінок, а чоловіки так само. Відома компанія “Він за неї”, яка була започаткована ООН, коли і чоловіки демонструють, що гендерна рівність — запорука здорового суспільства і розвитку. Ще однією складністю, є те, що фемінізм негативно сприймається в Україні. Багато жінок, з якими я працювала в Україні, не ідентифікують себе з феміністками. Ми повинні змінити це ставлення,  нарешті зрозуміти, що фемінізм — це про рівність жінок і чоловіків. Можливо, не треба зосереджуватись тільки на термінології. Наприклад, в моїй родині я втомилась переконувати чоловіка, що він є прихильником фемінізму. Він можливо ще не готовий прийняти це, але те, як він думає та вчиняє, свідчить саме про це. Треба говорити, що жінки мусять отримати такі саме можливості у висловленні своєї думки і у своєму внеску в розвиток суспільства. Але нічого не змінюється, якщо нічого не робити. Це стосується і жінок, і чоловіків. Я хочу підкреслити, що не вважаю одних чи інших кращими. Мене дуже надихає приклад чоловіків-батьків доньок. Я не знаю жодного чоловіка в світі, який би не хотів тих самих можливостей розвитку для свого сина, так й як для доньки.

 

  За фінансової підтримки Уряду Швеції.