Крим уже не працює – в РФ не знають, чим обєднати росіян, – Окара
Чому російські націоналісти не вважають Путіна своїм? Відповіді дає політолог Андрій Окара
Сергій Стуканов: Президент РФ Володимир Путін висловив пропозицію ухвалити закон про російську націю. Що таке російська нація і яке уявлення про цю націю у правлячих кіл РФ ми будемо обговорювати з політологом Андрієм Окарою. Яка ваша точка зору щодо пропозиції Путіна?
Андрій Окара: З одного боку не так багато часу лишається до наступних президентських виборів. А з іншого – за кілька днів має відбутися так званий «Русский марш». 4 листопада це відбувається, як правило йдуть на нього націоналістично налаштовані люди. Російський націоналізм – це поняття широке. В нього можна вкласти людей з діаметрально протилежними поглядами. Є націоналісти імперські, а є антиімперські. Деякі підтримали так звані «ДНР» і «ЛНР», а деякі навпаки воюють на українському боці. І у перших, і у других є мотивації, які вкладаються в критерії російського націоналізму.
За останні 10 років російський політичний режим намагається загравати. В тому числі з націоналістами. Але самі націоналісти вважають чинний політичний режим антиросійським. Вони переконані, що дії влади спрямовані не на користь російському населенню, Росія платить данину Кавказу, утримує неросійські регіони і що неросіяни тут живуть краще ніж росіяни, що Росія – це імперія навпаки, тобто метрополії живеться гірше ніж колоніям.
Ще до війни мені довелося бути на зустрічі з Путіним, де відомий теоретик російського націоналізму Єгор Холмогоров казав: «Владимир Владимирович, надо бы принять закон о статусе русского народа, как такого, на котором выросла государственность». На що Путін йому сказав, що вважає, що офіційне закріплення статусу призведе до дисбалансу і дасть привід звинуватити росіян у шовінізмі.
Сергій Стуканов: Лунають думки, що на Росію чекають дезінтеграційні процеси і регіони почнуть відокремлюватися. Що їх наразі стримує?
Андрій Окара: Расулу Гамзатову приписують висловлювання, що Дагестан добровільно в Росію не входив і добровільно з неї також не вийде. Більшість «слов’янських» регіонів РФ є дотаційними. І як вони будуть існувати без федерального бюджету – це велике питання. Вони це чудово усвідомлюють.
А в більшості «неслов’янських» одиниць федерації є режими етнократів. Бути слов’янином і жити в Чечні, Інгушетії чи Дагестані – це не найкращий вибір. В Росії зараз шукають новий формат об’єднавчої ідеї, яка буде здатна сплотити росіян. Православ’я актуальне лише для слов’ян. Дугін намагався розвивати «неоєвразійство», яке говорить про унікальну цивілізацію, де слов’яни православні генетично і ідейно пов’язані з не слов’янами і не православними. Але воно теж не зіграло. Потім були ідеї «русского мира». Але це для Білорусі, Україні, Молдови – тобто країн ближнього зарубіжжя.
Зараз фактично єдиною об’єднавчою ідеєю є перемога в ІІ світовій війні. Це єдина громадянська релігія сучасної Росії. Потім такий пафос ще мала історія з Кримом. Це сплотило на певний час більшість телеглядачів і склався «путінський консенсус». Ще є ідея про те, що треба об’єднатися перед лицем американського ворога. З телевізора складається враження, що передвиборча кампанія США триває також і в Росії. Весь час говорять про те, який Трамп хороший і яка Гіларі підступна.
Але проблема залишається. У влади немає відповіді на питання про те, що повинно стати основою нової російської ідентичності. Росія намагається виробляти новий культурний універсум але це не працює.
Сергій Стуканов: Є досвід багато етнічної Америки. Чому у Росії не виходить побудувати плавильний котел, де сплавиться нація?
Андрій Окара: Великорусский народ насправді є витвором російської державності. Його утворила спочатку Володимиро-Суздальська Русь, Московська держава, потім Російська імперія. Америка розвивалася останні 200 років. Це країна емігрантів. Росія не така. І у влади немає розуміння, що з цим робити. У російських націоналістів все більше популярний Гіркін, який «захищав» росіян на Донбасі, а не Путін, який там їх кинув.
За підтримки
Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD). |
Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії». |