Громадське Радіо
У студії “Громадського радіо” Андрій Гончарук, старший науковий співробітник Національного Інституту Стратегічних Досліджень України.
Андрій Гончарук: Ця угода не стосувалася безпосередньо Китаю. Тому що це внутрішні справи Америки у розумінні її як Північної і Південної. Але Обама доклав багато зусиль для того, щоби притягнути Китай туди. Це була своєрідна відповідь на ініціативу Китаю щодо нового “шовкового шляху”. Тобто, Китай наводив рейки і міст на Європу, проте Америка все ж таки хотіла перетягнути світову вісь на Тихий океан. Китайці дуже обережно до цього поставилися. Це не їхня гра, і вони у чужі ігри грають дуже обережно. Рішення Трампа напряму не стосується взагалі.
Любомир Ференс: ЗМІ почали часто писати про те, що США і Китай схопилися за панування у світі саме у 21 столітті. Тобто, ми вже чітко можемо говорити, що у США з’явився новий потужний суперник, який вже виріс з дитячих штанців – і ним є Китай. Ця країна може створити дуже сильну противагу. Більше того, може зайняти перше місце у світі за економічним і політичним пануванням.
Андрій Гончарук: З одного боку, якщо ми зважаємо на темпи росту економіки і темпи з якими посилюються позиції Китаю у світі, то так, вони вражають. Китай розглядається як країна, яка може посунути США. Раніше китайці посунули Японію із другого місця за розмірами економіки. Також посунули ФРН з першого місця серед країн-експортерів. Тобто, сьогодні китайська економіка на другому місці, а у деяких моментах може зрівнятися з економікою США.
Але не треба забувати, що китайська економіка за класичною марксистською термінологією – це економіка виробництва товарів народного споживання. Натомість до групи “А” – виробництво засобів виробництва – належить США, які сьогодні реально конкурують з усім світом у космосі, авіабудуванні, суднобудуванні та в машинобудуванні. Америка – то не тільки Уолл-стрит, але й «Дженерал моторс», “Локхід Мартін” та безліч інших потужних компаній. І в цьому сенсі китайцям із Америкою ще найближчі 10-15 років суперничати буде важко.
Любомир Ференс: Якщо подивитися на статистику економічного зростання у Китаю, то побачимо, що в середньому за останні тридцять років економіка їхня зростала із 10% ВВП на рік. Ви сказали, що це друга економіка в світі. Якщо збережеться така динаміка, то очевидно, що за 15-20 років обігнати може також Америку. Але чи збережеться?
Андрій Гончарук: Вона не збережеться. Тому що ось ці 10% – це середній показник. Зараз – це менше 7%, але було і до 15%. Тому, є тенденція до уповільнення темпів зростання. Крім того, якщо 20 років тому для Китаю було важливо вийти на світову арену, то сьогодні їм важливо врівноважити ситуацію всередині своєї країни. Тому що різниця у розвитку приморських провінцій і внутрішніх досить висока. Врівноважити цю ситуацію є дещо іншим завданням, тому темпи зростання об’єктивно стають меншими.
Сергій Стуканов: Ми знаємо також, що однією із переваг Китаю у останні роки була дешева робоча сила. За рахунок саме цього вдалося залучити низку транснаціональних компаній, які, власне, будували там свої виробництва, переносили з Європи, чи то з США. Це, фактично, дало можливість вибухнути економіці Китаю. Тепер робоча сила не є уже такою дешевою. Тому що зріс рівень життя. Як сьогодні виглядає Китай у плані інвестицій? Чи він досі є привабливим, чи сповільнилося залучення капіталів?
Андрій Гончарук: Він залишається привабливим, тому що привабливість не тільки за рахунок дешевої робочої сили, а й за рахунок інших економічних чинників. Зокрема, можливості отримувати гарантовану часту прибутку. Тому, акули світового капіталізму дивляться на Китай все ще як на місце, де вигідно розміщувати своє виробництво.
Є різні сегменти економіки. У 1994 році у США абсолютно припинилось виробництво м’яких іграшок, тому що все це дешевше було робити у Китаї. Потім припинилась швейна промисловість як така. Але за минулі два роки швейна промисловість по трохи повертається до США, тому що мігранти із Мексики дешевші, ніж китайські швеї. Це світові тенденції. Натомість у Китаї за ці роки уже сформувався клас висококваліфікованих робітників у машинобудуванні. І саме за рахунок цього все рівно китайський працівник більш дешевий, ніж працівник у США, або у Європі. Більше того, там менший соціальний пакет.
Любомир Ференс: Глава департаменту міжнародної економіки міністерства закордонних справ КНР Чжан Цзюнь у свій час сказав: “Китай прагне стати лідером не тому, що має потуги. Тому що лідери відійшли назад. І за рахунок цього вони віддали свої місця Китаю”. Ви згодні із цим? Бо Китай і справді на даному етапі на карті світу не має конкурентів, які би могли з ним посперечатися.
Андрій Гончарук: Дивлячись у чому. Якщо ми беремо глобально, треба зрозуміти, що Китай дійсно не прагне до гегемонії. Якщо пам’ятати історію, то у першій чверті 15 століття армада Чжен Хе, яка налічувала 400 кораблів, кожен з яких був у чотири рази більший, ніж корабель Колумба, вона обійшла весь Індійський океан. Тоді всі порти Індійського океану підняли білий прапор і схилилися перед Китаєм. Після чого ця армада повернулася у Китай і була спалена у порту за наказом імператора. Тому що Китаю це не було потрібно. Китайці відверто кажуть, що вони не зовсім готові до цієї ролі провідної країни світу, яка для них випала внаслідок різних чинників. Але якщо згадати виступ глави КНР Сі Цьзінпіна на ювілейній 70-ій Генеральній асамблеї ООН, це був виступ глобального лідера. І Давос-2017 був взагалі китайським. А промова Сі Цьзінпіна у Давосі, який відстоював глобальний розвиток і інтереси всього світу, – це вже виступ світового лідера.