Ігар Тишкевич: Китай дуже давно прийшов до висновку, що контролювати демографічні процеси — дуже гарна ідея. Програма «одна родина — одна дитина» була спричинена ростом китайської економіки. Навіть невелике покращення життя спонукало людей мати більше дітей. Згадаймо, скільки відсотків жителів Китаю жило за межею бідності. Це призвело б до того, що китайське суспільство так і не вибралося б з кордонів бідності. Китай, як соціалістична держава, змушена була б витрачати великі кошти на дітей, підтримку материнства, охорону здоров’я. Це були неприпустимі витрати з точки зору китайської економіки.
Наступним етапом були зміни в цій програмі через 15 років, коли дозволили заводити двох дітей, але вони стосувались лише родин, які мали певні статки. Це логічно — стимулювати народжуваність в тих групах населення, які можуть забезпечити дітей навчанням, матеріальними благами. Коли почала збільшуватись кількість людей пенсійного віку, почали змінювати демографічні процеси, щоб відтворювалось населення. Програма «одна родина — дві дитини» у 2016 році була розширена на все населення.
Далі економіка зростала, за межею бідності — невелика кількість населення. Постала необхідність глобальної трансформації китайської економіки: побудови нових заводів, фабрик. Для цього потрібні робочі руки, а відповідно народжуваність. Китай, стимулюючи народжуваність сьогодні, дозволяючи народжувати третю дитину, планує, що через 15-20 років нове покоління вже буде працездатним. Це звичайне планування. Від контролю народжуваності вони не відмовились.
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS