Любомир Ференс
Наталя Соколенко
Л. Лук’яненко: У Олекси Тихого був «добрий хребет» — він не гнувся
Днями Верховна Рада ухвалила постанову про те, що 2017 рік буде роком правозахисника Олекси Тихого
Наталя Соколенко: Пане Левко, скажіть, будь ласка, а як ви познайомилися із Олексою Тихим?
Левко Лук’яненко: Я познайомився із ним у Мордовії. Мене привезли у жовтні 1961-го у Сосновку — це концтабір №7. На початку 1962 року десь у лютому місяці Тихого перевели із 11 зони у цей сьомий концтабір. В той день чи на наступний, коли він там з’явився, я з ним і познайомився.
Знайомство відбулося дуже просто. Я був у робочій зоні, він підійшов до мене і подав руку. Спитав — ваше прізвище Лук’яненко? Кажу — так. Він продовжив: «Чув, що ви зі східної України». Кажу: «Так. А ви хто?». От він і представився, ми побалакали — так і познайомилися. Він мені коротко розказав свою історію та біографію, я — свою.
Цей чоловік мені дуже сподобався. Був у ньому якийсь внутрішній спокій і впевненість у собі. Я відразу відчув, що він мав добрий хребет і, що він не гнеться. Це мені сподобалося.
Наталя Соколенко: Вам приписують фразу, що якби не Олекса Тихий, не було б Української Гельсінської Спілки, що утворена у листопаді 1976 року. Чи це правда?
Левко Лук’яненко: Це трохи не так. Із Українською Гельсінською групою, а не спілкою, та Олексою Тихим мене пов’язує один надзвичайно важливий моральний момент. Ініціатором заснування Української Гельсінської групи був Микола Руденко. Він їздив до Москви, там був знайомий із генералом Григоренком. І вони мали бесіду про те, як створити цю групу в Україні. Це питання торкалося і того, а з ким же можна її засновувати. А у Києві була дуже бойова людина — Оксана Мешко. Микола Руденко познайомився із нею та Олесем Бердником. Оце ті перші люди, котрі поклали початок Групі.
А Олекса до мене приїхав після мого звільнення. Привіз мені трилітрову банку меду, адже сам мав пасіку. Він був дуже легким на підйом. І коли він почув про Українську Гельсінську Групу, про те, що я погодився вступити в неї, то сказав мені: «Левко, та дай собі хоч трохи відпочити. Ти ж тільки повернувся із тюрми після 15 років». Мені від цього так було приємно на душі.
Спочатку у Групі було 5 чоловік. Він теж хотів вступити у неї відразу, але через те, що трохи далеко жив, це вдалося не так швидко. Однак він був в курсі справ і був готовий до цього.
