Про музику, культурні події та поезію під час війни – в розмові з Іваном Леньо, фронтменом гурту Козак Систем. Говоримо з відомим співаком про те, як зацікавлювати українською музикою пасивного слухача зі Сходу країни. Про те, як важко співати поетичні рядки про війну. Про те, що хочеться більше пісень про любов та мирне життя. Про те, як тури митців – Артема Полежаки, Сашка Положинського тощо, організований Останньою барикадою збирали аншлаги на сході.
Хотілося б сконцентруватися на твоїй творчості та творчості твого гурту. Я не можу не зачепити тему, яка торкнулася всіх людей, які так чи інакше пов’язані з культурою. Це заява одного з осередків Правого сектору, котрі закинули Юрію Андруховичу всі смертні гріхи проти патріотизму. Скажи мені, як ти ставишся до того, що люди звинувачують Юрія Андруховича, що він не поважає українських класичних поетів, що він винен в розколі країни, в анексії Криму, і в тому, що війна триває на Донбасі.
Я знаю особисто Юрка Андруховича, знаю його як людину, як особистість, тому хочу сказати наступне: він неймовірно розумна, освідчена і делікатна людина. Я впевнений, що він чудово розуміє, який резонанс в суспільстві можуть викликати ті чи інші його заяви. Висловлюючи свою приватну і власну думку, він розумів і передбачав наперед, який буде результат сказаного. Не дивно, що на його слова зреагували дуже прямолінійно.
Мені здається, що це неправильно, що у всіх гріхах починають звинувачувати артиста, митця, мислителя, філософа. Я читав цю статтю, вона мене обурила до неймовірності, я був шокований манерою викладання інформації, риторикою більшовицькою. Колись я дуже багато віддав часу на з’ясування для себе, що таке сталінізм. Я перечитав дуже багато літератури, особливо спілкування Сталіна з поетами, так от я вам скажу, що цей лист від Правого сектору написаний в такому єжовському стилі 33-37 рр.
Я думаю, що Юрко достатньо розумний, щоб не говорити неадекватних думок. Він має свою думку, ця думка неоднозначно трактована, але так чи інакше – а судді хто?
Дуже дивно, коли люди коментують його іронічно-саркастичний вірш, де він проходиться по наших класиках. Це іронія, це гротеск. Як це можна сприймати серйозно, я не знаю, ким треба бути, це людина, яка позбавлена почуття гумору і легкого ставлення і сприйняття себе, щоб понавискубувати бліх і понавішувати на людину, котра тих бліх просто не мала.
Той, хто писав цю статтю, є доволі заздрісною і недалекою людиною, і кожна людина в цивілізованій країні має право на свою думку. Якщо мова іде про те, що такі заяви, як робив Юрко Андрухович, робить якийсь представник влади, тоді це може бути осуджено суспільством. А Юрко Андрухович тільки припускає, показує свою філософську думку з приводу його власного бачення ситуації. Але «расстрелять», вибачте, – це не в нашому ХХІ столітті.
Я б подивилася, як реагують прихильники цього діалогу. Було багато закидів – «ліберальні інтелектуали», «диванна сотня», «краще б пішов воювати і після того мав би право говорити щось». Що, на твій погляд мають робити музики, ті, що не воюють на фронті, але підтримують хлопців?
Я почну зі слів Андрія Середи, який на подібне запитання сказав, що «це абсолютно неприродньо, коли весь народ береться за зброю і кидається в бій». Я розумію, коли мова буде йти про наступ ворога з усіх боків України, тоді кожен із нас відчує, що кількість людей, яка там зараз на передовій недостатня, і прийдеться брати в руки зброю і жінкам, і лікарям, і вчителям, і дітям. Але я вважаю, що наразі в нас достатня кількість фахових військових, які вміють вести бої, підставляти людей під кулі, тому що війна – це також фах, а вміння воювати – це також ремесло.
І кожен зараз на своєму місці має робити все, щоб цю перемогу пришвидшити. Митець несе позитивну енергію цим воїнам, вони по-справжньому радіють приїзду кожного гурту, жінки їм завжди готують якісь подарунки, готують, турбуються. Це суспільна робота на перемогу.
Чи виступаєте ви не для воїнів, а для мирного населення на прифронтових чи звільнених територіях?
Запрошень чомусь більше з тієї частини України, де живе більше україномовних та патріотично налаштованих людей. В Донецькій та Луганській областях таких людей менше, недостатньо, щоб заповнити зал. Зараз багато чого змінилося.
Невеликий десант, який їздив, – це Олесь Доній разом з Поліжакою, Сашком Положинським, Сергієм Жаданом. Були повні зали людей.
Ви зараз працюєте над новим кліпом на слова Дмитра Лазуткіна. Чому ви обрали саме ці рядки, чим вони тебе вразили і яким буде кліп?
Я не знаю, чи нам вдасться зробити кліп. В нас є фокус-група, чию думку ми поважаємо, всі в один голос кажуть, що ця пісня слухається краще без відеоряду, тому що відеоряд суттєво забирає увагу безпосередньо від тексту.
І знову ж таки весь час співати про війну теж неправильно, війна це не модно, не сучасно, це атавізм.
Чому не кожен гурт може собі дозволити поїхати в зону АТО? Мені здається, що треба якась компанія, яка зробила мобільний вагон, який би мав здатність швидко розкладатись, там би був звук і світло, і команди могли б принести справжнє мистецтво туди.
Наскільки для тебе є ціннісною поезія? Наскільки оті вірші, які ти чув протягом місяців вразили тебе настільки, що хотілося б їх заспівати?
Я періодично читаю Фейсбук, багато поетів відчувають потребу сказати свою біль з приводу бачення війни. Попадаються дуже цікаві тексти, але щоб написати пісню, це дуже складно. У кожного митця є новим відчуття співати про війну. Про війну бажано мовчати. А якщо і вдається щось заспівати, так як нам із сестрами Тельнюк на слова Ірини Цілик «Повертайся живим», то таке буває рідко, це можна назвати вдачею.
Розкажи про вашу пісню «Реквієм»?
Ми спробували зробити цю пісню, будь-яке аранжування відтіняє зміст сказаного, ми відмовилися, спробували просто під гітару. Спроба дати якихось солоспівів або мелодій також не підходить, тому що це реквієм. Реквієм має 8 куплетів, і кожен із них – як стріла в серце. Це майже не співається, це дуже щемкий момент – написати музику до реквієм. Тому ми не знаємо, чи покажемо ми це людям.
Якщо ми поїдемо до бійців, то під гітару можна це заспівати, але чи зробити загальнодоступним твором – не знаю.
Наскільки часто ви їздите в зону АТО? Які плани на січень?
Ми відгукуємося на будь-яку спробу допомогти створити нашим бійцям відчуття потрібності. Для кожного бійця це неймовірно важливо, вони реагують на кожну спробу сказати їм щось тепле, що «хлопці, ми вас любимо». Єдине, що їм потрібно від нас – це увага.
Нам вдається грати благодійні концерти, є такий благодійний фонд «Оберіг роду», його засновник Ольга Лашко, і безліч гуртів проводили акції, збирали достатню кількість грошей, які відразу ж були конвертовані на щось потрібне для воїнів.
Я нагадаю, в ефірі Громадського програма «Громадська хвиля», ми говорили з фронтменом групи «Kozak System» Іваном Леньо, який розповідав про творчі плани свого гурту і про те, як нам всім триматися, коли йде війна.
Розшифрувала Ірина Сампан
