«Любити Україну до глибини власної кишені»: Євген Чикаленко і Українська революція 1917-21 років

У студії Громадського радіо Інна Старовойтенко, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства НАНУ, дослідниця життя мецената Євгена Чикаленка.

Василь Шандро: Як Євген Чикаленко і люди його рівня вплинули на початок українського національного руху і період національно-визвольних змагань?

Інна Старовойтенко: Постать Євгена Чикаленка ще, на жаль, невідома широкому загалу. Чикаленко був сучасником і літописцем Української революції. Події 1917 року він зустрів у Києві і дуже яскраво описав у своєму щоденнику. Він описує події, що відбувалися, можемо простежити динаміку процесу. Він робив певні прогнози і висновки, можемо побачити там багато аналітики.

Євген Чикаленко вважав, що Україна зустріла події революції 1917 року непідготовленою. Він пише у щоденнику, що незалежність впала на українців з неба в той час, як інші народи йшли до неї тернистими шляхами і виборювали. Хоча й існували громадські об’єднання, які доклалися до розповсюдження українських ідей. Як, наприклад, Товариство українських поступовців, до якого входили представники українських громад з різних міст російської імперії, як то Петербург, Одеса, Катеринослав. Ця організація була створена в 1908 році.

Чикаленко пише, що коли з Петербурга від тамтешніх українців прийшла телеграма про революцію, Товариство поступовців зібралося в єдиному на той час в Києві українському приміщені – Українському клубі. Перед 1917 роком були події Першої Світової війни, коли українська ідея, яка почала підійматися, зазнала репресій. Були закриті друковані органи. Тільки в 1916 році вдалося відновити Український клуб – це був будинок по Володимирській 54, нині там метро Золоті Ворота.  Національний рух знаходився в напівлегальному становищі.

Чикаленко пише, що вони почувалися, як вівці без чабана. Члени Товариства поступовців сиділи в дальній кімнаті, а передні наповнили кияни, які хотіли знати, що діється. Через кілька днів була створена Центральна Рада.

Всі чекали Грушевського як некоронованого короля

Василь Шандро: Він брав в усьому цьому участь?

Інна Старовойтенко: Так. Він був членом ради Товариства поступовців. Коли відбувалися перші засідання, не було нікого: ні Грушевського, ні Винниченка. Михайло Грушевський взагалі ще був на засланні в Москві. Чикаленко пише, що всі чекали його як некоронованого короля.

Наталка Соколенко: Чи є більше деталей про те, як тоді діячам вдавалося домовитися? Чи можуть ці події дати нам якийсь урок?

Інна Старовойтенко: Домовитися було важко. Чикаленко зазначає про те, що вже в перші дні почалися незгоди між українцями. Але також він пише про те, що вони були вимушені знаходити між собою спільну мову через те, що їх було і так мало.

Василь Шандро: Опишіть тезово постать Євгена Чикаленка. Яким він був як бізнесмен і як благодійник?

Інна Старовойтенко: Євген Чикаленко вважав, що друковане слово було основною необхідністю для поширення української національної ідеї. Ми знаємо, що такого органу не було на початку століття, оскільки діяла заборона на українське друковане слово. Відбувалася тотальна русифікація і в таких умовах народилося покоління Чикаленка.

Відбувалася тотальна русифікація і в таких умовах народилося покоління Чикаленка

Політично активних українців в 1917 році було не так багато. Євген Чикаленко багато років подавав клопотання про надання можливості українцям друкувати власні газети і весь час отримував відмови. В 1905 році Україну заполонили революційні агітки, яких не забороняли. А українцям друкувати все ще було заборонено. Дозвіл все ж було отримано і 31 грудня 1905 року світ побачила українська газета «Громадська думка», яка проіснувала лише 8,5 місяців. Але через місяць була відновлена під назвою «Рада» і виходила ще 8 років.

Вона видавалася коштом Євгена Чикаленка і Василя Семиренка, а також Володимира Леонтовича. Це був вклад в 20 тисяч рублів – величезні гроші на той час.

Наталка Соколенко: Про що писали?

Інна Старовойтенко: Українська журналістика на той час була повністю відсутня. А газету треба було видавати. Місія Чикаленка полягала в тому, щоб вишуковувати авторів для газети. Він знайшов Володимира Винниченка, Сергія Єфремова, Андрія Ніковського з Одеси. Сам Чикаленко походив з Херсонщини.