«Люди по той бік фронту не знають, що таке АТО», — Катерина Сергацкова

Моя книга навряд чи дасть відповідь на питання як зупинити війну”, – говорить журналістка Катерина Сергацкова про свою книгу “Война на три буквы”. “Але вона, можливо, допоможе комусь розібратися в тому, що відбувається”, – додає вона. Книга написана у співавторстві з журналістом Артемом Чапаєм. Це репортажі Катерини і Артема за рік, що минув після анексії Криму і початку війни на Донбасі.

Нещодавно у Катерини вийшла книга “Война на три букви”, це книжка про нашу війну. Інтригуюча така назва, тому що багато асоціацій про ці три букви.

Так, назва провокаційна, але насправді вона доволі проста, і відображає нашу реальність, ми не зовсім розуміємо, що це в нас за АТО, ці три букви. Для кого АТО, для кого війна, для кого громадянський конфлікт, тут існують різні інтерпритації. Ми з моїм співавтором Артемом Чапаєм і досі вагаємося, як це назвати, намагаємося зрозуміти, що це за явище, хто управляє цим процесом, чому ми не називаємо це громадянським конфліктом. Оці питання ми ставимо в нашій книзі, я не впевнена, що ми дали на них відповіді, але важливо було хоча б задуматись про це.

Ви з Артемом намагаєтесь розмірковувати не лише як журналісти, але і як очевидці подій.

Я б сказала навіть, як учасники подій. Ми іноді ставали героями власних репортажів. Сам жанр підказував нам якісь моделі поведінки. Наприклад, я з Криму, тому я поїхала в Крим висвітлювати там події, в своїх репортажах я описувала і те, як ставились до мене на мітингах, як на мене нападали байкери, ці ситуації в цілому відображали ставлення тих людей до проукраїнськи налаштованих громадян. Через себе ми показували соціальний феномен.

Як Ви ставитесь до того, що зараз відбувається на Сході України? Це АТО, війна чи громадянський конфлікт?

В мене немає одностайної відповіді на це питання. Я відповідаю кожен раз по-різному. Якщо ми говоримо офіційними категоріями, то тут все зрозуміло: Росія визнана агресором. Для мене це гібридний процес, але “війна” це найбільш підходяще визначення. Я спостерігала різні стадії цього конфлікту, там є і риси і громадянської війни, і антитерористичної операції, але суть не в термінах.

Як називали цей конфлікт в Криму, і громадяни, і ураїнські військові, і бойовики?

Мама художниці Алевтини Кіхідзе зі Жданівки якось приїхала до Києва, коли у там стихла стрілянина. І коли я її запитала, як там в зоні АТО, вона мене перепитала, а що таке АТО. Тобто люди там не знають, для них немає значення, як це називається. Якщо говорити про заангажованих людей, то вони називають це громадянською війною, тому що це її розпалили, бо там хунта, а тут спасителі. В маси нема термінології, вони знають, що те, що відбувається навколо, – це жахливо.

Якщо згадати Другу світову війну, то Радянська армія нараховувала 800 тисяч людей, які перейшли на бік гітлерівської Німеччини. Це можна було трактувати як громадянську війну. Очевидно, Ви написали книгу про те, як зупинити цю війну, що зробити, щоб в Україні був мир?

Мені хотілося б звичайно, щоб моя книга давала такі відповіді, але ми самі не знаємо, як зупинити цю війну, і як потім ці рани вилікувати, тому що це з нами вперше. Ми ніколи не думали, що в такій ситуації опинимося. В цій книзі зафіксовані ті хворобливі стани, які почалися з кінця Майдану і далі. Мені здається, що це дуже важливо було це показати, щоб в майбутньому ми не робили таких помилок.

А зараз ми висновки робимо?

Мені здається, що зараз займаються більше політикою, ніж війною. Але якщо ми не будемо морально відпочивати, то буде просто масова істерія і агресія. Зараз вже включаються інші механізми, у владу приходять економісти, філософи, людей, які продукують новий сенс для країни, які здатні впливати на побудову нової конструкції майбутнього. Я думаю, суспільство сприйме нові дані.

Наскільки люди змінились, з боку неокупованої та окупованої території?

Я не знаю, наскільки змінились люди під окупацією, в Криму, наприклад, ті, хто ходив на референдум, нормально себе почувають. Що стосуються українських громадян, які там лишились, то вони почувають себе жахливо, їх позбавляють останнього права голосу.

В якій формі написана книга?

Це репортажі, які ми робили протягом року з березня по січень. Книга написана в хронологічному порядку, полиставши її, можна зрозуміти, що за чим відбувалося. Є багато того, про що ми вже забули, наприклад, як формувалася армія Коломойського, як батальйон «Донбас» вперше йшов на війну.

Ви сказали, що люди в Криму відчувають себе покинутими. Але якщо навіть з повітря їм надавати гуманітарну допомогу, то будуть збивати літаки.

Люди в Криму прекрасно розуміють, що Україна їм нічим допомогти не може. Якщо Україна може ще контролювати Донбас, то Крим – це абсолютно окрема територія. Але щодо статусу окупованих територій на Донбасі, то я не згодна з українською владою, люди відчувають себе ізольованими від зовнішнього світу. Тим більше ці статуси ніяк не впливають на проникнення терористів на українські території.

Ви згодні з назвою «окупація»?

Абсолютно.

Чи будуть якісь призентації книги?

Найближчими днями книга буде на полицях магазинів. З початку квітня в нас буде тур по містам Київ-Харків-Одеса-Дніпропетровськ.