Маємо дбати про тварин, бо ми – частина однієї екосистеми, – волонтерки

Волонтерки також розповідають про погані умови утримання тварин в притулку у Пирогово. Натомість, у притулку в Боярці, на який виділено 11 мільйонів гривень, ситуація поліпшилась, але все одно залишається дуже складною.

Дмитро Тузов: Як лікують дітей з аутизмом за допомогою тварин?

Наталя Кухельна: У світі є різні різні назви: петтерапія, дельфінотерапія, каністерапія, іпотерапія. У розвинених країнах фахівці мають ліцензію. У нас усе іде на волонтерських засадах. На весь Київ у нас є дві унікальні жінки-дресерувальниці, які володіють трьома мовами і вивчили літературу по психології щодо дітей з аутизмом. Їхній центр «Лармон» розташований на Оболоні й існує шість років на громадських засадах. Тут з дітками займаються дві собаки: пудель і коллі.   

В межах нашого проекту ми хотіли знайти мам, які б погодилися заплатити за лікування дітей. Але виявилось, що одна собачка вагітна, а нових вони не беруть до серпня. Тому зараз одна собачка на весь Київ.

Є діти, які буквально після кількох сеансів починають краще контактувати. Але кожна дитина потребує індивідуальну програму.

Дмитро Тузов: Одна собачка на весь Київ – це величезне навантаження. Це має бути спеціальна тварина, чи будь-яка собачка, що живе у сім’ї може так позитивно впливати на дитину?

Наталя Кухельна: Ці жінки готові безкоштовно навчити собачку і поділитись досвідом із психологом. Але у них навіть немає помешкання. Було б добре, якби якась добра душа зглянулась на них. Бо зараз вони орендують помешкання погодинно. Влітку легше з – працюють при парку Київська Русь. Але у будь-якому випадку вони потребують волонтерів.

Не всі породи можуть лікувати дітей. Найкраще це роблять лабрадори, пуделі, коллі. Це більше стосується спокійних тварин. Їх ще потім навчають. Собаки повинні бути дуже терплячі. Для дитини важко пройти три метри із собачкою на повідку, а потім розвернутися і передати іншому. Але так діти пробуджуються.

Такі заняття намагаються проводити у групах, щоб діти спілкувалися і тримали увагу. Ми б хотіли об’єднати і тварин, і дітей, адже у притулках є багато рідкісних порід.

Дмитро Тузов: Якщо ми вже почали говорити про притулки, то я вам кажу, що стикався із цією історією. У Пирогово свого часу була просто живодерня, а не притулок. Після піднялась хвиля у ЗМІ, і почали створювати притулки для бездомних тварин. У якому вони зараз стані?

Мар’яна Зінченко: Зараз наша спілка «Дарую лапу і серце» керує притулок SOS (у Пирогово). Ми вирішили їм допомагати, тому що насправді там жахливий стан. Тваринам нема де жити. Була досить важка зима, зараз треба ремонтувати будки і медикаментозну допомогу. Там проживає 1000 собак і 300 котів.

У цей притулок тільки на сьогодні потрібно ліків і корму на 47б50 тисяч. Також частина суми потрібна на покращення умов життя тварин. На нього виділяє трішки коштів Польща.

Наталя Кухельна: В основному притулки приватні. Найбільший «Сіріус» має три тисячі тварин, Гостомель і Пирогово – по тисячі. А комунальний притулок «Бородянка» має 200 тварин. На «Бородянку» в рік виділяють 11 мільйонів гривень. Але досвідчене око волонтерів говорить, що там продовжуються зловживання.

Дмитро Тузов: Зараз багато людей можуть сказати, що ми живемо у період, коли дуже важко людям, і вони страждають. Ви взялись за проект, який допомагає тваринам. Поясніть чому.

Анастасія Гудзенко: Одна із наших цілей – підняти загальну свідомість громадян. Ми розуміємо, що у нашому становищі суспільства ми не можемо сподіватися на владу. Три роки тому ми зрозуміли, що це починається з нас.

Дмитро Тузов: Чи налагоджено процес, коли тварин із притулків беруть господарі, які хочуть завести собі домашнього улюбленця?

Наталя Кухельна: У Гостомелі ведеться статистика, відповідно до якої ротація складає 15%. В Польщі у аналогічних притулках 95%.  

Дмитро Тузов: Ми говорили про те, що у Києві з допомогою собак лікують дітей з аутизмом. Така терапія може розповсюджуватися і на воїнів АТО?

Наталя Кухельна: Так, серед ветеранів багато психічно травмованих. Це дуже допомагає. Я вважаю, що потрібно допомагати і тваринам, і людям.

Мар’яна Зінченко: Тварини дітям допомагають, а діти тваринам. Або люди допомагають тваринам. Ми є єдине ціле, це наша екосистема і ми не повинні цим нехтувати.

Тварини не можуть самі собі допомогти. На жаль, вони повністю залежать від нас. Тому ми мусимо їм допомагати і звертати на це увагу.  

З волонтерами «Дарую лапу і серце» можна зв’язатись через сторінку у Фейсбуці, або за телефоном 050 414 41 51 (Карпенко Лілія).