Громадське радіо
Наталка Соколенко: В своїй статті «Навіщо потрібні українці та як розірвати коло історії» Олександр Зінченко пише: «Наше завдання – врятувати Європу від божевілля світу після правди, рятувати цілий світ будемо потім».
Олександр Зінченко: Питання в тому – навіщо українці Європі? Яка в них місія? Абсолютно недостатньо бути географічно розташованими. Те, що відбулося в Києві на Майдані це частина відповіді. Я писав передмову до однієї книжки, де порівнював ці події зі схожими, що відбувалися в світі. В 30-х Ганді влаштував одну з перших ненасильницьких акцій під назвою «Соляний похід», першим мітинг зібрав десь 34 тисячі, а найбільший близько 100 тисяч.
Коли Мартін Лютер Кінг проголошував свою промову «Я маю мрію», на меморіалі Лінкольна зібралось 200 тисяч. Стільки ж було людей на оксамитовій революції в Празі. Майдан – це одна з найбільших мирних акцій, якщо не найбільша. Конкурують з нею тільки події в Пекіні на площі Тяньаньмень в 1989 році, але в Пекіні живе майже 20 млн., в Києві – десь 3 млн. Україна повертає такими фантастичними акціями Європу до певної рефлексії на тему в якому напрямку рухається сьогоднішня Європа.
Фраза «Світ після правди» належить Пітеру Померанцеву». Це світ поза добром і злом. Це почав Путін, це можна бачити в Орбанівській Угорщині, Земанівській Чехії, уособленням цього в США є Трамп із його вмінням говорити щось, що слабо перетинається з дійсністю. Україна в світі після правди не зможе вижити. Одна з її функцій в цьому світі – це нагадати європейцям про те, на яких цінностях була заснована Європа після другої світової війни. Це були громадські ініціативи, волонтерські рухи, примирення колишніх ворогів.
Революція гідності – це одна з найбільших подій європейської Історії. Ми це усвідомимо пізніше. Ми тільки зараз починаємо розуміти і вчимося цінувати що трапилось 25 років тому, коли зрозуміли що незалежність можна втратити. За даними соціологічних опитувань протягом останніх 10 років десь 8% українців казали, що патріотичні почуття є для них важливими і раптом за останні два роки ця цифра збільшилась у 5 разів.
За даними опитування на початку 2015 року ми мали 7%, а в липні – 5% українців, що вважали Сталіна великим вождем. В Росії, для порівняння це в середньому 50%. Це означає, що між нами і росіянами утворилась світоглядна прірва в оцінках минулого і того, що таке добро і зло.
В світі після правди брехня перестала бути репетиційним чинником , ми оточені білим шумом, ЗМІ занадто багато і люди перестали розрізняти добро і зло. Наприклад, візьмемо Brexit. Люди, які проголосували за вихід Великобританії з ЄС, це аудиторія таблоїдів. Ті, хто чекають простих відповідей на складні питання, вони створюють токсичне середовище для демократії і правди, бо вони нестійкі до неправди.
ЗМІ і політики зрозуміли, що правду казати необов’язково, а слід казати те, що хоче чути аудиторія таблоїдів. Автори ідеї Brexit казали, що Британія стане заможнішою після виходу із ЄС. В результаті вони зіграли в свої ворота, адже після голосування вони втратили суму еквівалентну 15 бюджету, який вони платили в бюджет ЄС.
Наталка Соколенко: Що має зробити Україна, щоб змінити Європу і змінити світ?
Олександр Зінченко: Треба популяризувати досвід ненасильницької боротьби. Дуже важливо, щоб в Києві постав Музей свободи, тобто музей Майдану. В Гданську є Центр Солідарності, в Вашингтоні є Museum.
Наталка Соколенко: В Будапешті є Музей терору.
Олександр Зінченко: Є такі музеї ідей, які створюють навколо себе середовище, туди приїздять люди з усього світу і надихаючись цими ідеями, везуть їх до себе. Насправді ми маємо кричати про наш досвід ненасильницької боротьби. Говорити про те, наскільки є важливою правда. Після захоплення в 30-40хх роках тоталітарними ідеологіями, Європа жахнулася і почала рухатися вбік демократії. Тепер в світі після правди рано чи пізно суспільство схаменеться. І тут важливо, щоб український досвід ненасильницької боротьби прозвучав якомога голосніше.
Фукуяма в 90х роках казав про кінець історії. Виявилось, що ніякого кінця історії не було. Історія в певному сенсі циклічна. Останні два роки нам нагадують або якийсь період міжвоєнної або післявоєнної історії. Наприклад, МН17 і Локербі, анексія Криму і аншлюс Австрії. Можна зауважити, що мінський процес чимось схожий на мюнхенський.
Багато сторінок історії ми перепрочитуємо, і дуже важливо, щоб вони не повторювались. Коли Мюнхен відбувся, людство не мало досвіду і не знало до чого це приведе. Коли розпочалася перша або друга війна, люди не розуміли, що таке глобальний конфлікт, які мають бути спроби його розв’язання. Розбудова повоєнної Європи – це і є приклад унеможливлення глобальних конфліктів в північноатлантичному просторі.
Незалежність творить кожен з нас. Це як їхати на велосипеді, коли треба крутити педалі щоб не впасти. Українська незалежність існує стільки, скільки ми крутимо педалі. Я гадаю, що поки що нам це вдається. Ми не падаємо з велосипеда.