«Місійність бізнесу — це одна нога, а він має ходити на двох», — Соловей

Ірина Славінська: Сьогодні відбувся форум, присвячений філантропії, на якому зібрались власники соціальних бізнесів. Розкажіть про нього.

Ірина Соловей: Важливо відмітити, що нинішня подія мала характер святкування. Сьогодні зібралось товариство, яке розуміє, шо потрібні системні зміни, не бояться експериментувати і мають амбіцію поширювати свій проект. Вони розуміють, що у них є певні обмеження, потрібні певні формалізовані знання

Ті ініціативи, які є в ядрі соціального підприємництва, працюють вже 3 роки, розгортають свої філії в інших містах, і це вже серйозний рівень. Вони виникали ще до Майдану і доклалися до ціннісного зсуву, вони пробують нове і пропонують іншим брати участь.

Ірина Славінська: Розкажіть про найцікавіші соціальні проекти.

Ірина Соловей: Наприклад, магазин «Ласка» — це магазин, відкритий для прийому речей, якими люди більше не будуть користуватися. Зараз на мені плаття з цього магазину. Є речі, які цікаво далі купувати і використовувати, а є речі, які потрібно утилізувати, але це можна зробити різними способами — наприклад, зіткати з них килимки. І вони використовують це як спосіб залучення старших людей і можуть продавати ці килимки. Мені важко судити, що важливіше — те, що 40% прибутку іде на оплату праці старших людей чи те, що це можливість спілкування і перейняття їхньої мудрості.

Ще один проект — Pizza Veterano: Леонід із бойовим побратимом організував ресторанчик, спочатку піцерію. Вони не очікували на успіх, і три дні працювали нон-стоп, тому що навіть їхні дружини почали встановлювати санкції за те, що вони не бувають вдома. Проект став прибутковим за 2 місяці роботи, що практично нереально. Вони дають можливість киянам долучитися до справи, яку вони роблять — почуватися ветеранам гідно, створювати для них середовище.

Справжнім трендом є суспільні інновації, пов’язані з освітою. Наприклад, EdEra — проект, який придумав 11-класник. Цей проект існує вже 1,5 року. Він дає дистанційну освіту, яка потрібна професіоналам, щоб швидко оновлювати знання у різних сферах.

Ці люди настільки відкриті, що вони відразу почали уявляти, як вони можуть співпрацювати і поширювати свої ідеї.

Юрій Макаров: Теоретики вже сказали, що за бізнесом, який має справжню соціальну складову, а не демагогію, майбутнє.

Ірина Соловей: Цінність сьогоднішньої зустрічі у тому, що ми дійшли розуміння, що означає сталість для таких проектів. Місійність соціального бізнесу — це одна нога, але він має ходити на двох. Має бути розуміння бізнесу, щоб уявити його принаймні на 2 роки.

Ірина Славінська: Поєднання слів «соціальний» і «бізнес» незвичні для українського вуха. В який точці соціальний бізнес є бізнесом, а в якій він залишається соціальним?

Ірина Соловей: Ідеться про текучість. Баланс досягається на один момент, його потрібно постійно досягати. Соціальний бізнес не має проблем із матеріальною складовою. Коли питають, що є проблемою для його зростання, ніхто не говорить про гроші, всі говорять про людей. Ідеться про масштабування впливу.

Ірина Славінська: Сьогодні однією з проблемних тем була співпраця з владою.

Ірина Соловей: Я почула суперечку, чи зможе з усіма проблемами громадянське суспільство справитись самотужки. Були ті, хто вважав, що потрібно співпрацювати із владою, а були ті, хто питав: а як можливо з ними взаємодіяти? Я бачу проблему не у виборі між волонтерами і мерією, а в розумінні того, як поділити між ними обов’язки.