«Молоді митці не сприймають директивного вирішення питань», — Леонід Марущак

Дмитро Тузов: А хіба може бути щось над Богом?

Леонід Марущак: А ми не говоримо про того Бога, про якого ви подумали? Мова йде про резиденцію, яка знаходить у місті Вінниця і там тече річка Південний Буг, а історична її назва — Бог, і тому ми апелюємо до історичної назви, що дуже добре переплітається з законами, за якими мають повертатися історичні назви.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про мету цієї резиденції, на якій ви збираєте молодих людей, щоб говорити про декомунізацію. Що ви хочете почути від молоді, і що молодь хоче сказати вам?

Леонід Марущак: Ми не те, щоб хочемо щось від них почути, а долучити до тих процесів, від яких вони завжди були відсторонені. Мова йде про те, той вакуум, який знаходить між підростаючим та владною верхівкою, яка є продуктом совєтським. На жаль, вона так і є, і не скоро будуть зміни в цьому, тому ми хочемо залучити молодь до вирішення цих тяжких питань, які пов’язані із демонтажем творів мистецтва.

Одним із наших головних завдань — це гуманне ставлення до творів мистецтва. Ми не протестуємо проти декомунізаційних законів, ми лише говоримо про гуманне ставлення і про методику вирішення майбутніх проблемних питань, які будуть пов’язаних із впровадженням декомунізаційних законів у всіх регіонах України.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про Литву, Естонію Латвію, як там вирішувалися проблема творів мистецтва, які створювалися в 40-ві, 80-ті, 90-ті роки?

Леонід Марущак: Там не було аж так багато цих творів, але їх процес декомунізації був дуже повільний. І тут я хочу наголосити, що не було все зроблено швидко, хоча у них цього моменту реваншу було набагато більше. І вони підійшли до цього питання дуже зважено, тому що вони боялися не збурення суспільства, а тим, який відгук це можу знайти в сусідній країні, яка насаджала у їхній країні.