Музичні експерименти Кирила Стеценка, творця систем і прецедентів

Гість — скрипаль, аранжувальник, композитор Кирило Стеценко.

Андрій Куликов: Кирило Стеценко для мене завжди був уособленням української рок-музики. Уявіть мій шок, коли я дізнався, що Кирило писав диско.

Кирило Стеценко: Експериментував я багато з чим, насправді. В мене був період у житті, коли наш ансамбль «Еней» припинив своє існування, при чому не без втручання КДБ. Це був 1977 рік. Але ось цей весь композиторський шал, інерція творення й аранжування лише розгоралася все більше і більше. Я почав собі шукати співачок, виконавців і експериментувати з усім тим, що я тільки міг почути з тих країн, які були лідерами у світі. Переважно це Америка та Англія.

Андрій Куликов: Насправді, скажімо, для мене, як для людини, якій тоді бракувало рок-музики — і української, і неукраїнської — диско було певною анахтемою. Бо диско в Радянському Союзі допускали, в той час, коли рок все ж таки заганяли. Ти не відчував, що граєш проти самого себе?

Кирило Стеценко: Ні, тому що в мене були зовсім інші мої власні сценарії та асоціації. Щоб я не запозичував, грав чи чув з-за океану, я завжди дуже активно шукав українські алюзії, паралелі й аналоги. Наприклад, я ще зі школи вивчав українську думу. Моя мрія була — виявити український блюз. Блюз в XX столітті: і туга, і розпач, і надія. А дума інша. Туга, в першу чергу, епічна і лірична.

А диско — це гуцульські коломийки. Я слухав магнітофонні записи фольклористів. Це була наша одвічна гуцульська, українська дискотека.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS