«Ми боялися говорити з тими, хто втратив близьких» — авторка подкасту про серійного маніяка Сергія Ткача

У кількох епізодах авторки розповідають непросту історію одного з найгучніших маніяків сучасності Сергія Ткача. Також вони не оминають увагою безвідповідальність правоохоронців, адже за злочини Ткача безпідставно засудили щонайменше дев’ятьох людей.

У 1983 році Сергій Ткач переселився до Павлограда. Майже одразу тут почали зникати дівчата. Коли у місті вперше пролунало слово «маніяк», сталася паніка. Дітей не випускали з дому, у школах чергували міліціонери, а батьки збиралися у загони дружинників. Однак марно: жертв знаходили вбитими й зґвалтованими

Олеся Лук’яненко: У нас була лише одна людина, яка відмовилась спілкуватись. Це психологиня, яка працювала у колонії для малолітніх, де перебував один з наших героїв. Вона відмовилась, сказавши що не хотіла б повертатись до тих спогадів.

Анастасія Рахманіна: Ми трохи спілкувались з людьми у Пологах (Павлограді). У нас була задача знайти певних людей, розшукуючи їх ми запитували про ці події, людей. Люди пам’ятають ці події, таке важко забути. Ми намагаємось зрозуміти причини, чому Ткача не могли знайти 25 років, пояснюємо, як все відбувалось. Хочеться, звісно, робити висновок, що це така система, їх змушували, треба було здавати нормативи. Те, як діяли правоохоронці у Пологах з затриманими — це просто злочинне свавілля, в якому немає і не може бути виправдання. Одне з питань, які ми собі ставимо в подкасті — чий злочин більший?

• Ткач, серійний вбивця та маніяк, але все ж хвора людина. Люди ж які ув’язнювали, вибивали зізнання, знущались з хлопців робили це усвідомлено. Найгірше те, що ця система не змінилася.

Із тими правоохоронцями, які затримували хлопців, ми особливо й не спілкувались. Вони не хочуть йти на контакт, всі позвільнялись і уникають спогадів про цю історію. Ми тут розбирали скоріше слідчу групу, яка розслідувала ці злочини після арешту Ткача. Ми розбирались разом із адвокатами й хлопцями, які були ув’язнені.

Коли ти працюєш з такими складними темами, то розумієш, що є певні ризики. Перший і найголовніший ризик був у тому, щоб романтизувати образ оцього маніяка. Ми розповідаємо в одному з епізодів подкасту, що в масовій культурі вже існує певний образ маніяків — що це дуже розумні, з якимись надмірними талантами люди, у яких є якась певна філософія, чому вони вбивають. Коли ми намагались розібратись з цією анатомією маніяків, як у них все влаштовано в голові, то ми дуже боялись, щоб не вийшло якогось образу генія.

Ми боялися говорити з тими, хто втратив близьких. Коли ти збираєшся розмовляти з такою людиною, то за 5 хвилин до розмови розумієш, що в тебе бракує слів. Ти просто не знаєш, як поводитись, що говорити, куди дивитися. Ти розумієш, що ця людина втратила близьку людину у дикий, неприродний спосіб.

«Не та людина». Справа серійного вбивці, якого ніхто не шукав

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS