Ми досі не знаємо всі місця масових поховань жертв політичних репресій в СРСР, - історик

У студії Громадського радіо говоримо з Володимиром Бірчаком, керівником академічних програм Центру досліджень визвольного руху.

Сергій Стуканов: Які категорії людей потрапляють під визначення «жертва політичних репресій»?

Володимир Бірчак: У нас жертви політичних асоціацій найбільше асоціюються з періодом сталінізму, адже за 30 років Сталіна говоримо про 12,5 млн репресованих в СРСР осіб. До цього числа зараховують і 7 млн розстріляних, закатованих та тих, які загинули від Голоду 1932-33 років. Для розуміння: населення сучасної Швейцарії становить близько 7 млн людей.

Жертви політичних репресій – особи, які були засудженні до розстрілу, повішання чи ув’язнення в концентраційних таборах з політичних мотивів. Тобто шпигунство, зрада Батьківщині, з релігійних мотивів. Також не варто забувати про народи-зрадники, яких такими називав Сталін.

Сергій Стуканов: Які особливості Великого терору 30-х років в Україні?

Володимир Бірчак: Ось свідчення начальника внутрішньої тюрми Житомирського управління НКВС: «Когда началась массовая операция я все время работал на исполнениях приговоров. Не могу говорить цифры, но я сам перестрелял тысячи людей.  Это стало отражаться на здоровьи. Дошло до того, что я два раза пытался стрелять в себя. Ходишь по улице и вдруг начинаешь бежать, кажется, что за тобой гонятся расстрелянные. Приходишь на работу и работать не можешь. Пойдешь убьешь птичку или кошку и потом работаешь. При массовых операциях я около полутора лет спал здесь не раздеваясь. Проспишь пару часов и опять сразу за работу берешься». Це слова ката, виконавця Великого терору. Він сказав ці слова у 1939-40 роках, коли терористи стали жертвами терору, зачистки начальників НКВС, прокурорів, слідчих і т.п..

Андрій Куликов: Ці кати і терористи належать до числа жертв політичних репресій?

Володимир Бірчак: 99% з них судили військові трибунали і військові суди. Відповідно до нового закону про реабілітацію жертв політичних репресій воин не потрапляють під реабілітацію.

Андрій Куликов: Але Радянський Союз поширював свою владу  не лише на власну територію. Є сусідні країни, які перебували  під окупацією радянською армії, під серйозним контролем. Наскільки туди простягалася ця терористична політика? І наскільки вона здійснювала радянцями, а наскільки – місцевими помічниками?

Володимир Бірчак: Тут варто згадати про сучасних партнерів України у яких існував воєнний рух опору нацизму та комунізму та післявоєнний.

В період воєнного та післявоєнного руху опору під радянські репресії з території України, Польщі та країн Прибалтики потрапили близько 1 млн осіб. Тут мається на увазі Українська повстанська армія, Організація українських націоналістів, Армію Крайову, «Волю і незалежність», Лісових братів, Батальйони хлопські.

Що стосується країн Варшавського договору, які фактично не входили  до складу Радянського Союзу, то тут варто згадати репресії проти угорців 1956-го року і Празьку весну 1968 року. В архіві СБУ збереглося багато документів про те, як радянці з території України впливали на внутрішні події в Чехословаччині (були навіть спільні наради представників КГБ і чехословацького СТБ); про придушення військ празького повстання; про введення військ Варшавського договору.

Сергій Стуканов: Станом на сьогодні скільки імен українців, які стали жертвами політичних репресій, вдалося встановити?

Володимир Бірчак: Починаючи з 1991 року ми знаємо вже багато місць масових захоронень людей. Їх називали спецоб’єктами. Це місця, територію яких охороняли. Нерідко заховані там тіла засипали негашеним вапном.

За неповних півроку 2018-го маємо два нових виявлених місця поховань в Івано-Франківську та у Володимир-Волинську.  

Досі не розкриті усі спецоб’єкти. У 90-х роках знищили багато документів про них. Тому відкриття нових місць захоронень жертв сталінських репресій ще попереду.

Що стосується поіменного з’ясування, то завдяки закону про доступ до архівів комуністичного, тоталітарного режиму, маємо відриті архіві КДБ, колишнього МВС. 

Більше 20 років група науковців з усіх регіонів України описує матеріали кримінальних справ. Також, ще в період президентства Ющенка, створили загальну електронну базу даних «Мартиролог ХХ ст», вона поширювалася на архіви МВС, СБУ та на обласні архіви. Але згодом Держспецзв’язок призупинив роботу цього проекту, бо база даних не мала конкретного захисту.

Повну версію розмови дивіться у доданому відео файлі.