Станіслав Грещишин: Трохи більше року тому Babylon13 готував фільм про Устима Голоднюка. І ми записували інтерв’ю в учасників Майдану, приблизно того ж покоління, що був і Устим.
Після того режисер фільму попросив зняти мене щось таке, трошки більш сучасне, про Майдан з метою нагадати про ті сторінки, які більшість людей забувають. Є яскраві моменти Майдану, які пам’ятають всі, які традиційно кожного року згадують. Ми поставили собі за ціль нагадати людям про якісь дрібніші деталі, про якісь невеличкі епізоди, які тоді дуже сильно впливали на настрій людей, на поведінку людей, на їхню мотивацію, і були прикладом, але які зараз дуже рідко фігурують в якихось матеріалах.
Ми відзняли вже передостанній епізод і будемо знімати останній.
Позавчора в Будинку кіно був показ фільму «Небо падає» про Устима Голоднюка. І ми там також говорили з аудиторію про те, що ми якось дуже мало говоримо про Майдан. Можливо, про Майдан говорять багато і часто, але про одні і ті самі речі, які дуже загальні і формальні. А про індивідуальну участь на Майдані ми говоримо значно менше. В публічній риториці багато дискусій про те, що Майдан просто привів до влади інших людей, а нічого не змінилося. Але в кожного з нас в оточенні є свої Януковичі, яких ми так і не скинули, з якими ми так і не почали свої Майдани. І це є проблема.
Можливо, тому багато людей не хоче пригадувати Майдан. Коли ми запускаємо той самий блог, ми бачимо, що переглядів небагато, хоча продукт непоганий. Ми відчуваємо, що спрацьовує імунітет до самокритики, можливо, через те, що люди розчаровані. Вони не хочуть згадувати, тому що це болючі переживання. Тому ми намагаємося робити блог максимально у векторі про не болюче, а про те, як ми трималися разом, об’єднувалися, як ми не боялися.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.