Ми не можемо зробити так, щоб в Україні не було дітей-сиріт, але можемо дійти до того, коли у нас не буде їх в інтернатах — Леонід Лебедєв

Розмова з очільником Всеукраїнської асоціації прийомних батьків, головою благодійного фонду «Зміни одне життя — Україна», радником міністра соціальної політики (2019-2020 рр.) Леонідом Лебедєвим.

Леонід Лебедєв: Близько 600 тисяч дітей проживають у родинах, що опинилися у складних життєвих обставинах. Саме ці діти є під загрозою скерування в інтернати, тому що батьки можуть не впоратися зі своїми обов’язками. Служби у справах дітей можуть їх забрати з родин на обстеження і перебування в державні заклади.

Система цих закладів утворена ще у радянські часи й збережена досі, хоча у цьому немає потреби. Інтернати, дитбудинки — це була відповідь на воєнний період, коли було багато безпритульних дітей. Проблему потрібно було вирішувати швидко.

На сьогодні таких проблем нема. Наше суспільство спроможне доглянути своїх дітей. Еволюційно Україна має перейти до іншого етапу: прийомних сімей. Це практика усіх розвинених країн. Маємо розуміти, що сироти будуть завжди. Не можемо прийти до того моменту, коли в Україні взагалі не будуть з’являтися сироти, але можемо дійти до того моменту, коли у нас не буде дітей-сиріт в інтернатах.

Такий шлях пройшла Литва за 10 років. Діти-сироти проживають у родині опікуна чи прийомній. Такі сім’ї створені й у нас. Чотири з половиною тисячі сімей — це прийомні сім’ї та дитбудинки сімейного типу. Ця система працює. Але багато треба з боку держави зробити, щоб вона зростала. Майже сім тисяч дітей-сиріт, і майже 95 тисяч дітей, які не мають цього статусу, — проживають в інтернатах. Згадані сім тисяч дітей мають проживати у закладах сімейної системи опіки.

На сьогодні в Україні є понад 700 державних інтернатних закладів для дітей

Леонід Лебедєв: Вони поділені на понад 30 типів. Вивіски змінилися, система майже ні. Чиновники намагаються зберегти робочі місця. Тому що щороку майже 15 мільярдів гривень ці всі заклади отримують з державного та місцевих бюджетів. Лише 12,5 % цих грошей йде на саму дитину, решта передбачені на утримання будівель, зарплату вчителів, вихователів та ін. У державній системі працює майже 80 тисяч людей, і звісно, вони будуть проти, щоб зменшувалася кількість дітей в інтернатах, тому що фінансування залежить від їхньої кількості.

Залежно від типу закладу, держава витрачає до 20 тисяч гривень щомісяця на утримання будь-якої дитини у своїх закладах: сироти чи за заявою батьків. У прийомній чи опікунській родині державі це вартуватиме шість тисяч гривень.

Яка форма виховання для дитини ліпша?

Леонід Лебедєв: Не може дитина проживати в інституції. У неї притупляється дуже багато навичок. Психологічно вона не готова до дорослого життя.

Коли дитина потрапляє під опіку, вона розкривається і стає особистістю.

Як оформити опіку чи усиновлення?

Леонід Лебедєв: Процедура не проста і не складна. Потрібно пройти медогляд, обов’язкове місячне спеціальне навчання, зібрати усі документи: довідки про доходи, відсутність судимості, наявність житла. Після цього у батьків є рік, щоб знайти в інтернаті дитину, познайомитися з нею і подати документи на усиновлення. Більше часу забирає збір документів. Цю процедуру можна пройти за місяць.

Цей процес не є корумпованим. Усе залежить від людей, які приймають остаточне рішення у процесі. Інформації про дітей-сиріт мало і вона обмежена.

Повністю програму слухайте у доданому аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS