Громадське радіо
Про неї у студії Громадського радіо говоримо з Володимиром Бірчаком, керівником академічних програм Центру досліджень визвольного руху.
Ірина Славінська: Розкажіть детальніше про виставку.
Володимир Бірчак: Це історії людей, які пройшли нацистські концтабори. Розповідей близько 30. Під час відбору історій виокремили декілька категорій в’язнів: військовополонені, остарбайтери, українські націоналісти, священики, жінки, діти, євреї.
З відібраних історій найбільше враження на мене справила історія жінки, яка потрапила в концтабір ще дитиною. Це Ганна Стрижкова, у дівоцтві Коваль. Свого справжнього імені вона не знає, бо опинилася в Аушвіці у 1943-му, коли їй було 2 роки. Батьки загинули у цьому ж таборі. Вона розповіла, що коли солдати Першого українського фронту звільняли Аушвіц, то один червоноармієць простягнув їй шматочок цукру. Той кусок в його кишені змішався з тютюном, з махоркою. Тому, коли Лариса приїхала до Києва у сім’ю, яка її удочерила, то думала, що цукор, насправді, має бути гірким і коричневим. Не знала, що він білий і солодкий.
Ще один приклад – історія Лариси Конашевич, теж з концтабору Аущвіц. Коли її з тіткою розділяли, то забирали дівчинку з такою силою, що вирвали їй обидві руки з суглобів. Від больового шоку Лариса знепритомніла і її кинули до мертвих. Перед крематорієм її поклали на нари. В’язні почули стогін і зрозуміли, що дитина жива. Вирішили її врятувати: накидали на неї різноманітного мотлоху, аби не було видно. Перше, що пам’ятає Лариса, після розлучення з тіткою, це те, що прокинулася у чоловічому бараці на третьому поверсі ліжка. Руки і ноги були закріплені фіксаторами, аби вона не нашкодила собі ще більше. Суглоби на місце її вставив лікар (німець за походженням), який теж був в таборі. Червоноармієць, який теж був в’язнем і, власне, її врятував, Роман Прудис, удочерив її після звільнення. Певний час вони проживали під Києвом, згодом переїхали на Донбас. І на залізничній станції у Макіївці мама Лариси якось випадоково її зустріла. Вона на той час уже була вдовою, тому через деякий час вони з червоноармійцем побралися.
Це історії людей, які вибралися з машин смерті.
Крім виставки, уже запустилися кілька мультимедійних проектів в Інтернеті.
Повну версію розмови дивіться у доданому відео файлі.