Ми віддаємо нашим дітям те, що заборгували своїм батькам, — філософ

Ірина Славінська: Коли Революція гідності добігала кінця і потім почалася війна, у Володимира я прочитала правильні слова, які стосувалися такої речі, як філософія дарунку. Йшлося про особливу етику, яка постала в Україні під час Майдану та внаслідок Майдану. Філософія дарунку — це якась особлива філософія?

Володимир Єрмоленко: Я таким поняттям намагався схопити те, що відбувалося на Майдані, цю атмосферу, яка там тривала. І коли я думав над тим, яка метафора найбільше може це схопити, це саме був дарунок. Тому що Майдан поставав проти суспільства, яке було зорієнтоване на забирання. Тобто олігархічне суспільство зорієнтоване на те, щоб вичавлювати, забирати те, що не твоє.

Натомість Майдан був скерований бажанням віддавати і не отримувати нічого взамін.

Ірина Славінська: Але внаслідок цієї готовності ділитися і віддавати, постає громадянське суспільство, посилення демократії та багато інших важливих речей.

Володимир Єрмоленко: Саме так, мені здається, дуже важливо знайти баланс між обміном і дарунком. Тому що суспільство не може функціонувати без обміну, без логіки пропорції, де ти щось робиш і щось отримаєш: гідну платню, якісь послуги навзаєм тощо. І це характеристика здорового суспільства, в цьому немає нічого поганого.

Лариса Денисенко: Давайте поговоримо про історичну пам’ять дарування. Вона є в кожної дитини, і формується вона з подарунків, які є обов’язковими. Є якісь урочисті події, коли ми чекаємо на подарунок, і вони з’являються. Це якісь родинні моделі дарування. Наскільки це позначається на нас, коли ми дорослішаємо і набуваємо соціальної ваги?

Володимир Єрмоленко: Як на мене, питання дитинства — ключове. Я це зрозумів, коли в мене з’явилися мої діти. Завжди є дисбаланс, ми ніколи не здатні повністю віддячити людям, які нас привели до життя — нашим батькам бабусям і дідусям. Ми можемо дякувати нескінченно за їхні зусилля щодо нас, і відчуття боргу, як правило, приходить дуже пізно. Водночас, і ми даруємо своїм дітям більше, ніж колись вони нам зможуть віддячити. Це завжди дуже велика травма батьків, коли відчуваєш, що не завжди дитина тобі вдячна. Але це нормальний закон людського існування, це дисбаланс дарунку до певної міри: ми віддаємо нашим дітям те, що ми заборгували своїм батькам, тобто ми віддаємо своїм нащадкам те, що заборгували нашим предкам.

Ми віддаємо нашим дітям те, що ми заборгували своїм батькам, тобто ми віддаємо своїм нащадкам те, що заборгували нашим предкам

Лариса Денисенко: А як же вчасна вдячність?

Володимир Єрмоленко: На вдячність, я гадаю, не треба взагалі особливо сподіватися. Говорячи про подарунки, у батьків завжди є певний страх не додарувати. Тобто даруючи своїм щось дітям, ми нібито викуповуємо цей борг.

Ірина Славінська: Чи доречно тут згадати про патерналізм, про підхід до держави, як для такого тата чи мами, який має щось давати чи дарувати. Що про це можна сказати?

Володимир Єрмоленко: Це дуже сильна хвороба, адже головна концепція держави наразі в тому, що вона має не заважати.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі