facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

«Ми їхали в нікуди і не знали, що нас чекає», — переселенці

Ельміра і Ольга – вимушені переселенці. Ельміра покинула рідну Ялту, а Ольга – Горлівку. Спільне в цих жінок те, що покинути власні домівки їх змусила російська агресія на території України

Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Ельміра і Ольга – вимушені переселенці. Ельміра покинула рідну Ялту, а Ольга – Горлівку. Спільне в цих жінок те, що покинути власні домівки їх змусила російська агресія на території України. Жінки розповідають про те, як вони приймали рішення про переїзд, як облаштовувалися в нових умовах і які стереотипи існують стосовно переселенців, зокрема в Києві. «Програму підтримано Канадським фондом місцевих ініціатив та громадською ініціативою КримSOS». 

Наталя Соколенко: Як вам у Києві чи подобається?

Ольга: Мне нравится в Киеве, общаться с киевлянами, чему я очень рада.

Ельміра: Я б дуже хотіла подякувати всім киянам, які прийняли вимушених переселенців і допомогають по сьогодні. Дуже душевно зустріли нас.

Василь Шандро: Ельміро, коли ви переїхали з Ялти?До референдуму так званого, після?

Ельміра: Це було після, кінець березня. Ми побачили об’яву по ТБ, коли ще було українське телебачення в Криму, що приймають вимушених переселенців. Це було несподіване рішення для нас, бо покинути все, що було і поїхати – відчайдушний крок. Ми їхали в нікуди і не знали, що нас чекає.

Василь Шандро: Вам погрожували до того, чи ви вже бічили історії знайомих, сусідів, родичів і не хотіли самі стати учасниками подібних історій?

Ельміра: Ви маєте радцію, ми не хотіли стати учасниками таких подій, тому що ми не кликалти цю країну до нас. Ми не приховували своїх поглядів на те, що відбувалося на Майдані і було лячно відчути на собі кару за свої погляди. Не хотілося б казати власному сину пошепки, що він українець і має цим пишатися, але про це нікому не казати.

Ольга: Я уехала в июне месяце уже после референдума. Когда я со стороны наблюдала за всем происходящим, было очень странно это всё видеть. Когда люди с такой радостью шли на этот референдум, многие даже не понимали, как я спрашивала, а за что? «Против хунты, чтобы не было Правого Сектора, чтобы не было бандеровцев». Как бы ни странно это звучало, но это действительно та идеология, та пропаганда, которая с телевидения вещает, в частности в Донецкий регион – это работает. Люди действительно бояться, когда слышишь истории, что дочка находится в Киеве, а мать уехала в Москву и она боится приехать в гости к дочери, только потому, что боится, что «бандеровцы» с ней что-то сделают. Это было бы смешно, если бы не было так печально. Тем не менее, мы все черпаем информацию либо из телевидения, либо радио, либо интернета. Зачастую – это искаженная информация, которая делает такое страшное дело. Когда люди настолько разобщены и когда люди не понимают друг друга… Поэтому я вынуждена была уехать. Находиться в этой атмосфере мне было тяжело.

Наталя Соколенко: Пані Ольго, як там зараз у Горлівці? Ваші знайомі, можливо родичі, хоч у когось прийшло протверезіння на рахунок хунти?

Ольга: К сожалению нет. Те кто боялся хунты и правоскеков, так и бояться. На сегодняшний день украинское телевидение не вещает на эту территорию.

Василь Шандро: Вам не страшно було їхати в Київ?

Ольга: Нет, мне не страшно было. Я второе высшее образование буквально пару лет назад получила в Киеве. Моя дочь живёт и работает в Киеве, мой зять родом из Тернополя.

Наталя Соколенко: У вас вийшло Схід і захід разом! А якою мовою вдома розмовляєте?

Ольга: Да. Мой зять не переходит на русский, он замечательно говорит на украинском, а дочь говорит на русском. И все друг друга замечательно понимают.

Наталя Соколенко: Ви сказали, що Київ вам подобається. Чи подобається вам влада. Не тільки київська, а українська,  можливо вам є і що сказати київській? Чи важко переселенцям отримати виплати, статуси, довідки і так далі? Буквально сьогодні я побачила новину з Запоріжжя, що там вимагають від переселенців такі довідки, які отримати доволі важко. Бо треба, щоб власник квартири, де вони зупинилися , надав копію власного паспорта, копію права власності на ту квартиру і ще якась довідка зі складною абревіатурою. Але це теж має надати та людина, що впустить переселенця у власне помешкання. Чи вам довелося стикатись з такими проблемами, чи з іншими? І як ви бачите, чим би влада могла, ми розуміємо, що грошей нема для того, щоб видати всім житло. Ваше бачення, що можна було для вас зробити, для вимушених переселенців?

Ельміра: Особисто я не мала проблем таких, про які ви кажете. Я отримала всі довідки, можливо тому, що я живу у санаторії, який надала держава. У нас є довідка, що ми там проживаємо, нашій родині видали довідки майже без проблем. Допомогу теж ми отримали. До держави у мене тільки прохання не забувати про Крим. Приємно бачити плакати «Крим – це Україна», це дуже тішить. Але я дуже хвилююся за українців в Криму. Вони дуже зараз в небезпечному становищі .

Ольга:  Я столкнулась с такими проблемами, как справка переселенца, большие очереди надо было отстоять. Проблема у многих с миграционным штампом, который ввели для того, чтобы отслеживать людей приезжающих и уезжающих, пенсионных туристов. Так или иначе этот штамп коснулся всех, если справка есть, то она не действительна без штампа. В миграционной огромные очереди, там показывают, что ваше время с 17 до 18 часов, потому, что вы переселенцы. Если пришли раньше – стойте, ждите. Это всё унижает, мы ведь граждане Украины и ничем не заслужили такого отношения. Те условия. В которые мы вынуждено попали, люди вынуждены бросить свои квартиры, у многих дома разрушены и возвращаться им некуда. Люди чувствуют себя абсолютно не защищёнными, как со стороны государства, так и со стороны… Есть проблемы с трудоустройством, хотя это не только у переселенцев. Проблем масса, начиная от пропусков, заканчивая поселением.

Василь Шандро: Переважно переселенцы акцентують на якись людських рисах, просто на тому, як приймають. Якщо йдеться не про владу, а просто про киян з якими ви познайомились. Чи відчували ви до себе якесь ставлення, або дуже прихильне, або дуже не прихильне.

Ельміра: У мене було декілька випадків, коли мене питали звідки ми, і я казала, що з Криму, з Ялти, був здивований погляд, чому вам там не сиділося. Здебільшого люди ставляться дуже добре і ще раз хочу сказати дякую за все, що кияни роблять для переселенців.

Ольга: На себе я не ощутила никакого негативного отношения. Люди относятся очень хорошо. Дискриминации на себе я не отмечала. Единственная проблема была со съёмом квартиры, когда звонишь и первый вопрос, откуда вы, были моменты когда сразу бросается трубка.

Василь Шандро: А з чим це пов`язано?

Ольга: Не знаю, как сказала мне одна женщина в магазине «Я думала, что с Донбасса только демоны приезжают». Не знаю, что она имела ввиду, но наверное у неё какой-то особенный образ сформировался людей, которые приезжают  из Донецкой или Луганской области. Мне кажется, что люди боятся, что обездоленные поселятся в их квартире, не будут платить и их невозможно будет выселить из квартиры.

 «Програму підтримано Канадським фондом місцевих ініціатив та громадською ініціативою КримSOS»

Поділитися

Може бути цікаво

Чому занижені тарифи на комуналку шкодять підвищенню енергоефективності вашого будинку

Чому занижені тарифи на комуналку шкодять підвищенню енергоефективності вашого будинку

Для реальних переговорів вікно можливостей відкриється в лютому — Валерій Чалий

Для реальних переговорів вікно можливостей відкриється в лютому — Валерій Чалий

«Не плач, якщо не я зупиню Росію, то хто?»: як роми воюють за Україну

«Не плач, якщо не я зупиню Росію, то хто?»: як роми воюють за Україну

«Шахеди» з онлайн-керуванням вже стали масовим явищем — Олег Катков

«Шахеди» з онлайн-керуванням вже стали масовим явищем — Олег Катков