Олекса Бик: Пісню «Добровольці Божої чоти» написали задовго до війни, десь у 2012 році вже виконував її на фестивалі «Країна мрій». Тоді ще ніхто не розумів хто такі добровольці і що за «Божа чота». І коли 2014-го Льоня Кантер приїхав на базу Правого сектора знімати фільм про Донецький аеропорт, так ми і познайомились. Якогось разу я заграв свою пісню, через тиждень після від’їзду Льоня зателефонував і запитав чи є ця пісня у хорошій якості.
Лариса Денисенко: Війна змінила ваш голос? Чи стали звучати якось інакше?
Олекса Бик: Війна змінила мене самого. Я кинув курити, практично не вживаю алкоголь і – так, писатися стало зовсім інакше. Я – згрубшав, став більш нечутливим до дрібниць.
Василь Шандро: У слові на обкладинці «Незрим(н)ість» літера «н» взята в дужки. Незримність більш поетичне, а не зримість є просто не баченням чогось?
Олекса Бик: Ця назва – данина та вдячність українській культурі, мові. Як каже мій побратим Сергій Пантюк: «Кожен поет мусить збагачувати українську мову неологізмами». Незримність – це те, що не римується. Насправді поезія у мене римована, я – «силабо-тонічний фашист». Але записую її рядками, не розбиваючи на строфи.
Я мало пишу про війну, поки відчувати цю тему проблемно. У книжці тексти про війну не виділені в окремий розділ, вони змішані з іншими, щоб не було відчуття, що війна це щось окреме. Ця війна стала поступом, вона народила нам націю.
Ми йшли воювати, щоб дорожче продати своє життя і забрати більше часу у ворога. Ми виграємо час, аби сучасні діти, які зараз пишуть листи бійцям на війну, виросли і стали патріотами України.