Ми здійснюємо своєрідне культурне насильство, коли «розполовинюємо» поета — Тамара Гундорова

Що впливає на наше сприйняття тієї чи іншої особистості, як ми пам’ятаємо про них, чи можемо бути суддями вчинкам людей, які жили в тоталітарному режимі? Говорили про це з Тамарою Гундоровою, літературознавицею, докторкою філологічних наук, членкинею-кореспонденткою НАН України.

Тамара Гундорова: Ці три постаті (Агатангел Кримський, Григорій Епік  та Павло Тичина — прим. ред.) узагальнюють долю українського письменника в XX столітті. Їхні долі показують, що робить епоха, час, середовище, зрештою,  тоталітарна система з митцем і як вона ламає його. Ми повертаємось до перечитування 20-х років, щоб пізнати, що значило бути радянським письменником. 20-ті роки – це безперечно величезний скарб нашої культури –  скільки постатей, скільки текстів, експериментів припадають якраз на цей період! Але це також і період, коли виникає соціальне замовлення на ідеологічні тексти, письменники стають «інженерами людських душ», партійна критика визначає актуальність творів і перевіряє правильність ідеологічної позиції автора.

Мені здається, що коли ми говоримо про XX століття, ми найчастіше бачимо його в чорно-білих кольорах. Підходимо до нього ідеологічно й, називаючи когось типовим радянським письменником, викреслюємо його з літератури чи культури та не намагаємося побачити, що ж його зробило таким. Або ж ми певні постаті тих 20-х років ідеалізуємо, підносимо, як апостолів правди, хоча насправді вони також мали свої лабіринти. Насправді життя чи не кожного з письменників, які перейшли тоталітарну чистку, було складним, у той чи інший спосіб воно його ламало. Зрештою, це нагода поговорити про вплив ідеології на митця і про місце митця в тоталітарному суспільстві.

Мені болить примітивізація, до якої ми вдаємося, коли говоримо про минуле і коли здійснюємо суд над митцями в часи тоталітаризму. Ключовою постаттю тут є Тичина. Звичайно, він геніальний поет. Поет, який не втікав від часу й епохи, а, немов Орфей, ішов у пекло, намагаючись пізнати дух часу і зафіксувати його.  Шлях Тичини – це входження в пекло тоталітаризму. І хоча він намагався самоусунутися, як поет, надавав голос окремим людям і цілій масі, сталінізм не міг не вплинути на нього особисто. І все ж ми  вдаємося до великого спрощення, судячи минуле з позицій нашої сучасності.  Можна сказати, здійснюємо своєрідне культурне насильство, коли «розполовинюємо» поета. Тичина, дійсно, потрапив у м’ясорубку, його ламало і нищило, він витворив іпостасей, і все ж, на мою думку, він не знищив у собі митця.

Думаю, важливо не засуджувати Тичину і не викреслювати його з національної культури, а побачити складність поета навіть у той страшний час. Зрештою, уявити себе на його місці, подумати, що було б, якби ти там опинився.  Тоді стає моторошно.

Повну програму слухайте в аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS