Генератори — це лише аварійний варіант на декілька тижнів — Андрій Закревський

Як захистити енергообʼєкти

Світлана Біла: Чи можна захистити великі об’єкти, наприклад велику ТЕС, збудувавши саркофаг, як на Чорнобильській атомній електростанції? Це реально чи ні? 

Андрій Закревський: Це нагадує мені фразу про те, що можна навчити ведмедя кататися на велосипеді. Так, можна, але чи буде від цього користь і задоволення? Мабуть, це ж стосується великих ТЕС та їхній захист.

Мій підхід до цього дуже простий. Він полягає у двох речах. По-перше, списи щодо цього ламалися ще до літа 2024 року. Я не розумію, навіщо ми взагалі це обговорюємо, адже дебати щодо додаткового захисту тривають і досі.

Моя позиція проста: влітку 2024 року президент України прийняв рекомендації РНБО, у яких було визначено, що енергетика країни має змінюватися у напрямі децентралізації постачання та споживання енергії. Рішення ухвалено. Експерти дискутували багато годин і днів. Я сам брав участь у всіх обговореннях. Однак рішення прийнято — і саме таке.

Як показала наша непроста практика, ті керівники на всіх рівнях, які сприйняли цю рекомендацію РНБО, нині мають найменше проблем через ворожі удари. Ті ж, хто її проігнорував, постали перед найбільшими труднощами. Ще раз наголошую: влітку 2024 року президент України затвердив рекомендації РНБО.

Якщо ви мене питаєте, для мене головний аргумент — інженерний. Площа зростає пропорційно квадрату радіуса, а якщо йдеться про об’єм — це вже кубічна залежність. На жаль, це означає, що чим більший об’єкт ви намагаєтеся покрити чи захистити, тим більше ресурсів доведеться витратити — матеріалів, бетону тощо.

Розсіювання відбувається за квадратичною залежністю, а місткість і наповнення — за кубічною.
Що це означає на практиці? Якщо ви намагаєтеся накрити об’єкт із радіусом 10 метрів — це одна історія. Якщо радіус уже 12 метрів, то ці додаткові 2 метри дають приріст у квадраті, а в разі об’єму — ще й у кубі.

Очевидно, що невеликий трансформатор захистити значно легше, ніж великий. Фізику й геометрію обманути неможливо. І найголовніше — побудувати багато малих взаємозамінних трансформаторів набагато простіше, ніж створювати один великий об’єкт і намагатися його повністю захистити.

Про три типи захисту

Андрій Закревський: Свого часу було визначено три рівні захисту енергооб’єктів.

1. Перший рівень захисту енергооб’єктів — це сітки, габіони, мішки з піском, які, до речі, добре себе зарекомендували проти невеликих дронів — як на лінії фронту, так і в тилу. І якщо немає захисту першого рівня — це, на мою думку, відповідальність тих людей, які відповідають за ці енергетичні та комунальні об’єкти.
2. Другий рівень — більш підсилений захист, зокрема будівництво бетонних конструкцій, які секторально закривають найбільш вразливі місця.
3. Третій рівень — це вже, умовно кажучи, суцільний бетонний захист, ще й заглиблений у землю, щоб ракета не могла вразити об’єкт.

Кожен, хто був на великій ТЕЦ чи атомній електростанції, проїжджав через дамбу або поблизу великої електростанції, бачив, що таке великий трансформатор, і починає розуміти масштаби проблеми. Коли ти їдеш через греблю ДніпроГЕС і бачиш машинні зали, то усвідомлюєш, наскільки це величезні споруди, скільки спеціальних рішень потрібно для їхнього захисту і яким потужним має бути цей захист.

На жаль, такий рівень захисту потребує величезних коштів. Чи можливо це зробити? Так, можливо. Наприклад, машинні зали атомних електростанцій спроєктовані так, що здатні витримати навіть пряме влучання тактичної ядерної зброї. Але це — роки роботи й мільярди витрат. Питання в іншому: чи потрібно це нам?

Децентралізація — вихід

Андрій Закревський: Мені здається, що відповідь, яку ми почули у 2024 році, була однозначною: децентралізація — це побудова енергосистеми України за принципом «від малого до великого» та інтеграція до європейської енергетичної системи завдяки перетокам і використанню можливостей об’єднаної енергосистеми.

Що це означає для нас? Це означає, що ми маємо розвивати генерацію поруч зі споживачем, а вже потім — вибудовувати внутрішні мережі з урахуванням надлишків і перетоків між різними групами споживачів.

Тоді ж РНБО ухвалила рішення, що такими «острівцями» мають стати споживачі, які перетворяться на точки конденсації майбутньої децентралізованої енергосистеми. Йшлося про великі інфраструктурні об’єкти та критично важливі для побуту українців установи — передусім лікарні, а також значні енергетичні об’єкти.

Саме від цього ми маємо відштовхуватися, вибудовуючи децентралізовану генерацію і децентралізоване споживання: там, де є споживач, має бути й генерація. Наскільки це актуально зараз? Для мене — більш ніж актуально.

Про індивідуальні теплові пункти

Андрій Закревський: Великі харківські та київські ТЕЦ втрачають від 18 до 40% тепла від моменту виходу теплоносія зі станції до потрапляння в батареї споживачів. Уже існують рішення для подолання цієї проблеми. Зокрема, зараз розглядається законопроєкт, який, сподіваюся, буде ухвалений у Верховній Раді, щодо повного сприяння встановленню індивідуальних теплових пунктів.

Індивідуальний тепловий пункт — це, умовно кажучи, змішувальний вузол для багатоповерхового будинку, у якому теплоносій циркулює по внутрішньому контуру. Тепло може подаватися або від великої ТЕЦ, або від майбутньої когенераційної установки, встановленої, наприклад, на квартал. При цьому два контури не змішуються, а передача тепла відбувається через теплообмінник. У результаті будинок отримує рівно стільки тепла, скільки йому потрібно.

Крім того, передбачена роздільна подача гарячої води у квартири, що дає змогу точніше регулювати споживання. Ті, хто краще утеплив житло, споживатимуть менше тепла й відповідно менше платитимуть. Це створює економічну мотивацію для енергоефективності.

Це здорова ідея, яку варто було реалізувати значно раніше. Але що дає індивідуальний тепловий пункт із точки зору безпеки? Насамперед наявність внутрішнього контуру дозволяє за потреби використовувати не воду, а спеціальну рідину, що не замерзає. Це вже інший рівень захисту системи.

Куди ми маємо рухатися далі? Очевидно — до когенераційних установок, зокрема газових і газопоршневих. Наразі я не бачу іншого ефективного шляху.

Про генератори

Світлана Біла: Зараз до нас із-за кордону надходять генератори: є урядові ініціативи, є громадські — люди об’єднуються та збирають кошти. Яким є станом на сьогодні вплив цього зовнішнього чинника — надходження генераторів? І чи вирішило б ситуацію наразі встановлення та облаштування такого генератора біля кожної багатоповерхівки?

Андрій Закревський: Якщо розв’язати питання з циркуляцією рідини в індивідуальних теплових пунктах, то за наявності такого пункту в багатоповерхівці достатньо встановити генератор — і рідина циркулюватиме в межах цього будинку.

Якщо є індивідуальний тепловий пункт, можна використовувати мобільні котельні — автомобілі з обладнанням для підігріву води, оснащені спеціальними газовими пальниками. Такі котельні бувають різних типів. Їх під’єднують до індивідуального теплового пункту через зовнішній контур, запускають циркуляцію — і система працює.

Генератори — це аварійний варіант. Фактично ми опиняємося в ситуації, коли стаємо в один ряд із заможними країнами, які можуть дозволити собі потужні резервні генератори. Це дорого, але такі держави, як США, можуть собі це дозволити.

Наприклад, у Техасі після масштабних збоїв енергосистеми та сильних морозів багато домогосподарств встановили великі дизельні генератори. Під час мого перебування в Техасі люди згадували морози до -20 °C, і майже в кожного був генератор, щоб не замерзнути. Ми стали техаськими багатіями через те, що не маємо вибору.

Але це в будь-якому разі аварійне живлення. Генератори такого типу можуть працювати 250–500 годин, після чого потребують заміни масла, ремонту, заміни фільтрів та іншого обслуговування. Це не обладнання для постійної експлуатації, і це дорого.

Вартість експлуатації велика, бо на 1 кВт потрібно приблизно 250–300 грамів палива. Уявіть будинок на 16 поверхів із трьома під’їздами: у пікові години, коли люди приходять і йдуть з роботи, працюють ліфти та інше, навантаження може досягати до 400 кВт. В середньому споживання буде близько 100 кВт.

Що це означає у фінансовому плані? 100 кВт на добу — це приблизно 40 тисяч гривень тільки на дизельне пальне. Виходить близько 18 гривень за кВт. Це дуже дорого, і тому генератори залишаються лише аварійним рішенням.
Вони корисні тоді, коли потрібно покрити потреби на 1–2 тижні, поки тривають ремонтні роботи теплового пункту або інших елементів системи. У будь-якому випадку, така аварійна резервна система обов’язково потрібна.

Зараз надходить інформація від різних мерів про те, як вони використовують генератори. Мер Івано-Франківська розповідає, що під час знеструмлення подача води у місті забезпечується переважно за рахунок генераторів. Приблизно 70% міста працює від генераторів: водовідведення, водопостачання, циркуляція води — усе через них.

Аналогічна ситуація спостерігається в Харкові. Такі рішення підходять для лікарень, шкіл та свідомих власників ОСББ, які можуть планувати використання енергії ефективно. Не обов’язково витрачати 40 тисяч гривень на добу: можна запускати ліфти лише в пікові години — зранку з 8 до 10 та ввечері з 18 до 21.

Щоб не купувати великий генератор на 400 кВт, можна придбати менший — на 100 кВт. Насправді більш як 100 кВт зазвичай не потрібно, але коли всі включають електроприлади одночасно, система «розганяється». Багато хто не дотримується правила 20 хвилин: під час включення електроенергії слід не вимикати потужні прилади, щоб уникнути перевантаження та пошкодження прибудинкових трансформаторів.

Цю публікацію було профінансовано урядом Великої Британії в рамках проєкту «СRITICAL INFORMATIONAL NEEDS RADIO CONTENT FOR FRONTLINE AND BORDERLINE UKRAINE COMMUNITIES», що реалізувався Громадським радіо. Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору(ам) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії