Миклуха Маклай, Михайль Семенко: як активізувати села за допомогою культури?

Спілкуємося з кураторками проекту «Метро до Кибинець» Любов’ю Якимчук і Галиною Танай, які розповідають про те, як культурні проекти змінюють міста і села, активізують громади.

Ірина Славінська: Чи можуть забуті або не забуті імена письменників активізувати життя місцевої громади?

Любов Якимчук: Звичайно ж можуть. Вже є перші результати. Після приїзду Юрія Макарова ми дізналися, що про наш проект вже пліткують в миргородських перукарнях. На наших зустрічах бувають люди з Миргороду і Полтави. Ми зараз намагаємося зрозуміти, що ще потрібно Кибинцям, щоб люди могли більше виходити в публічний простір.

Галина Танай: Мені здається, що постать Михайля Семенка добре підходять для такої промоції. Це свіжа тема і вона може зацікавити. Я це бачу навіть по екскурсіях, які ми робили.

Любов Якимчук: В Кибинцях спрацьовує місцевий патріотизм. Місцевий художник розробив проект пам’ятника Михайлю Семенку.

Андрій Сайчук: Чи можна, на вашу думку, зробити так, щоб люди навіть з Києва їздили у Кибинці?

Галина Танай: Так, всі передумови для цього є. Там є місцевий музей, який стоїть закритий, але на прохання його відкривають. Також там є 96-літня бабуся, яка пам’ятає, як в село приїздила Наталя Ужвій.

Ірина Славінська: Але це все, ніби, таке далеке від життя. Чи можуть подібні проекти вплинути на розвиток села?

Галина Танай: Я впевнена, що це все можна розширити. Я дивлюся на реакцію людей, яких ми привозимо. Їм це страшенно подобається і вони розповідають про це своїм друзям чи знайомим. Місцеві жителі бачать, що починають їздити туристи і це є стимулом для того, щоб розвивався місцевий бізнес. Якщо в селі регулярно проводити культурні заходи, з часом це буде зовсім інше село.

Любов Якимчук: Галя загадала про готель і кілька кав’ярень — вони там дійсно є. В селі мешкає більше 1300 людей. Власник готелю розвиває зелений туризм. Сам готель знаходиться біля озера, де був колись театр на воді, в п’єсах якого грав Микола Гоголь. Це було за часів поміщика Трощанського. Тоді це був культурний центр, його називали українськими Афінами.

Мені шалено подобається, що в Кибинцях я бачу людей, які мають ідеї, як і що зробити. Навіть співпраця з місцевою владою там є прикладом того, як все має бути. Голова сільської ради у нас цитує вірші Семенка. У нас немає ресурсу створювати бутафорію, ми працюємо над культурним наповненням цієї місцевості. 

Ірина Славінська: А чи є у вас там лекторій, актова зала чи будинок культури, де можна проводити читання?

Любов Якимчук: Є будинок культури. Ми розуміємо, що без спільних просторів нічого не буде. Нас з цього приводу консультують київські урбаністи. Ми намагаємося творити щось нове і саме для цього ми і працюємо.