Митці мають допомагати знаходити впевненість у важкий час, — М. Которович

Про музику як про арт-терапію, про те, як резонує музикант із війною, про спільні проекти з поетами, про те, як може звучати танго, і як музика Валентина Сильвестрова та Гії Канчелі впливає на людей в розмові з видатною скрипалькою.

 Лариса Денисенко: Розкажіть, будь ласка, про свій проект, адже ви у нас вперше. З назв заходів, які ви організовуєте, видно, що ви працюєте в основному з молоддю.

Мирослава Которович: Працюємо не тільки з молоддю, але на молодь орієнтована Нам вже два роки і за цей час ми зробили вже колосальну роботу. Кожен проект є дуже рукотворним, ми його створюємо, як щось первинне.

Я називаю це «Творча майстерня Мирослави Которович», але вже розумію, що не тільки я передаю досвід чи щось цікаве продукую, зараз я вже відчуваю потужну підтримку моїх молодих колег.

«Я б абсолютна згодна, що резонувати в цей складний час важко. Мені здається, що артисти, творчі люди маємо лікувати і давати надію. І бути як арт-терапія. Головне завдання: якщо не показувати конкретні виходи з ситуації, то проявляти емпатію. І цим покращувати світ і покращувати стан тих, хто нас оточує», — зазначає скрипалька.

Андрій Куликов: Поясніть, що означає назва вашого нового проекту «Diabelli #Today»?

Мирослава Которович: Антон Діабелі — видавець і такий композитор любитель. Він жив в Австрії 200 років назад. І свого часу він розіслав таку простеньку тему вальсу багатьом австрійським композиторам з пропозицією написати варіацію на тему. Так як він був видавцем, то зобов’язався видати цю збірку, а гроші з продажу він хотів передати вдовам і сиротам, які залишилися після Наполеонівських війн.

Власне це і є, що мене осяяло — двісті років тому, а проблеми ті ж самі.

Андрій Куликов: Ви мали проект «Tango story». Кажуть, що для того, що танцювати танго, то потрібно двоє. Хто другий?

Мирослава Которович: Є, звичайно, основний соліст — Ігор Саєнко з яким ми це все задумали. Він є блискучий віртуоз. У виставі «Tango story» грає не лише на баяні, а й поєднує з іншими інструментами.

Ось це й проект спочатку був автобіографічний, потім став на сходинку вищий – загально резонуючий. Замислювали це вдвох. Тут я можу скази, що більшість творів він мені запропонував в тому танго. А вже театралізація і вибудовування тої думки — то вже я.