«Громадське радіо»
Традиційно щовівторка у ефірі «Громадського радіо» проект «Повага». З Галиною Алмазовою та Тамарою Марценюк говоримо про жінок-волонтерок, які їздять на передову.
Ірина Соломко: Серед волонтерок більше жінок, ніж чоловіків. Чи справді це так?
Галина Алмазова: В самом начале войны было больше волонтеров-мужчин, которые ездили на передовую. Это, буквально, первые волонтеры, которые выезжали в зону боевых действий.
По истечению двух лет, могу сказать, что женщин сейчас гораздо больше на передовой. Возможно, потому что они более терпеливы.
Сергій Стуканов: Вони виконують одного роду діяльність чи, умовно кажучи, є якийсь розподіл праці?
Галина Алмазова: Когда попадаешь на передовую, разницы в распределении обязанностей нет. Но, как правило, парамедики — женщины. По крайней мере, мне так приходилось сталкиваться.
Ірина Соломко: А чому так?
Галина Алмазова: В военных госпиталях, наверное, все-таки больше мужчин: мобилизованные, те, которые имеют медобразование, добровольцы. Помню волонтерскую команду со Львова, которые принимали раненых из Песок. Были там и девушки, конечно, но основная часть — мужчины.
Именно в волонтерских организациях, которые там работают, парамедики — женщины.
Сергій Стуканов: Чи трапляються дискримінації на гендерному рівні?
Галина Алмазова: Я не сталкивалась с этим и даже не слышала о таких случаях. Конечно же, когда мы становимся на позиции, ребята стараются создать нам более-менее комфортные условия. По отношению — не чувствовала никакой дискриминации.
Телефоном до розмови долучається соціологиня з Києво-Могилянської академії Тамара Марценюк.
Ірина Соломко: Пані Тамаро, поділіться, будь ласка, власними дослідженнями.
Тамара Марценюк: Я вивчала роль та участь жінок в протестній активності, зокрема, на Майдані. В тому числі розглядала різноманітного роду жіночі волонтерські ініціативи. Дійшла до висновку, що, якщо подивитись на українське суспільство у пострадянський період, у нас були сотні жіночих організацій. Вони часто виконували соціальну функцію, яку не спроможна була виконувати держава. Про ці організації не було відомо широким колам, адже медіа не приділяли цьому достатньої уваги. Але якраз роль протестів на Майдані та постамайданної активності в тому, що ці ініціативи та жінки стали видимими. Зросла роль волонтерства.
Сергій Стуканов: Ми говорили про те, що жінок-волонтерок кількісно більше, аніж чоловіків. Чи підтверджують це якісь соціологічні дослідження?
Тамара Марценюк: Мені здається, що так, дійсно, жінки більше беруть участь у позаробочій активності. Це можна пояснити різними чинниками. Чоловіки більш зайняті на оплачуваній праці, тому сприймаються суспільством як основні годувальники. Інший соціалізаційний чинник — якщо подивитись на шкільну активність, то тут також лідирують дівчата. Від них очікують доглядової праці, тому що волонтерство — це догляд за суспільством.
Сергій Стуканов: Жінки якого віку беруть активну участь у волонтерській діяльності?
Тамара Марценюк: Не зустрічала даних по вікових категоріях, але якщо аналізувати певні дані та візуальні образи з Майдану — бачимо представниць доволі різних вікових груп.
Роль волонтерства зростає і приємно, що героїзм пов’язують тепер не тільки з участю у бойових діях, але й волонтерська допомога стає більш цінною.
Волонтерство йде поряд із поняттями вигорання та моди. З одного боку, його активність то зростає, то спадає. З іншого боку, бути волонтером стає модно.
Ірина Соломко: Галино, як ставитесь до того, щоб називати волонтерство модним?
Галина Алмазова: Знаете, сейчас остались те волонтеры, которые не знают слова «модно». Выгорание соответствующее есть, как и в каждой деятельности. Это и психологическое выгорание.
Ірина Соломко: Що вас надихає? Що спонукає «не вигоріти» до кінця?
Галина Алмазова: Нас вдохновляют ребята, которые находятся там. У меня самой часто опускались руки. Но звонят ребята и просят о помощи, по этому нужно постоянно действовать.