«На станції метро «Лісова» ми знайшли людину в клітці», — правозахисники

Євген Лєванцов, співробітник департаменту з питань реалізації Національного превентивного механізму секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, та Маргарита Тарасова, журналістка «Центру інформації про права людини», розповідають про проблему незаконних місць несвободи в метро.

Тетяна Трощинська: Що це за клітки? На яких станціях?

Євген Лєванцов: Клітки — це те, чого там не повинно бути апріорі, тому що вони жодним чином не унормовані ані національним законодавством, ані відомчим поліцейським. Але вони там є. Ми були на 5-х станціях метро: «Лісова», «Майдан Незалежності», «Палац спорту», «Деміївська» і «Вокзальна».

На жаль, ми не маємо чіткої відповіді від будь-якого керівника, чим саме унормована наявність цих кліток, на якій підставі вони там знаходяться. Клітки знаходяться в постах поліції на станціях метрополітену. Вони не є повноцінними відділками, що породжує низку проблем. Відомчі міністерські поліцейські накази, які регулюють утримання людей у місцях несвободи, не можуть бути застосовані до цих кліток.

Сергій Стуканов: Що становлять ці клітки?

Євген Лєванцов: За стандартами площа на утримувану особу повинна бути не менше 4-х квадратних метрів без урахування місць загального користування, тобто це санвузол, стілець, лавка, стіл. Усього цього немає. У клітках немає ані окремого освітлення, ані туалету, немає місць для прийому їжі, немає, де лягти. Там, здається, не повинні довго утримувати людей. Цим поліцейські виправдовують свої дії. Вони кажуть: «Ми не тримаємо тут людей». Навіщо тоді ця клітка?

Тетяна Трощинська: Що має вчинити людина або в чому її мають підозрювати, щоб до неї застосували таку санкцію?

Маргарита Тарасова: Навіть самі поліцейські, коли ми їм ставили це питання, не могли нам чітко відповісти, на якій підставі вони можуть затримати цю людину. Вони кажуть на клітку «загорожа». З них це ніби знімає відповідальність, бо за цю загорожу вони можуть поставити кого завгодно. На станції метро «Лісова» ми знайшли людину, яка сиділа в клітці. Поліцейські сказали, що вона сама туди прийшла і сіла.

З людиною ми говорили, але вона була у стані сильного алкогольного сп’яніння. Вони її дуже швидко вивели. Підтвердити чи спростувати правдивість даних ми не можемо, бо немає ані відеофіксації, ані документації.

Людина, яка там перебуває, офіційно там ніколи не була.

Сергій Стуканов: Інакше кажучи, ми не можемо знати, скільки людей місячно туди потрапляє, скільки вони там за часом перебувають, на якій підставі їх затримують і звільняють.

Маргарита Тарасова: Це абсолютно так. Ці люди навіть не мають змоги повідомити адвокату чи родичу про своє перебування там, тому що зв’язку там, як правило, немає. Вони там можуть перебувати нескінченно довго.

Сергій Стуканов: Але ніхто не залишав скарг на те, що його там утримували?

Маргарита Тарасова: Цього ми точно не знаємо. Але, коли ми почали анонсувати брифінг на цю тему, нам почали писати люди про те, що вони самі були або поміщені у ці камери, або були свідками того, як когось туди вміщують. Ситуація така, що люди там бувають. Ми бачили сліди їхнього перебування там.

Люди зізнавалися, що навіть не знали, що ця клітка є незаконною. Люди навіть не знають, як мають виглядати офіційні місця несвободи, мало знають про свої права, вони лякаються, розгублюються, що породжує певні проблеми.

Євген Лєванцов: Стосовно офіційних місць несвободи, які мають бути за відомчим законодавством, то їх, здається, всього два. Це кімната затриманих та доставлених та кімнати проведення слідчих дій. Ці клітки не є ні першими, ні другими.

Тетяна Трощинська: Що таке місця несвободи?

Маргарита Тарасова: Це дуже широке поняття. Сюди належать і тюрми, і ізолятори, але не тільки вони. Це будь-яке місце, де людина утримується, не може полишити це місце за власним бажанням. Сюди належать і дитячі будинки, і психоневрологічні лікарні, навіть термінал аеропорту, тобто транзитна зона. Клітки в метро не є офіційними, її перебування там не зафіксують. Це створює проблеми.

Сергій Стуканов: Ці клітки нам дісталися з часів СРСР. Чи було це унормовано в радянських документах? Чи немає чогось подібного в Харкові та Дніпрі, де також є метрополітен?

Євген Лєванцов: Щодо радянського досвіду, то жодних документів побачити не вдалося. Може, вони десь і є, але домогтися від когось чіткої відповіді щодо якогось нормативного документу плбачити не вдалося. Лише «старожили» казали, що здається, у 1987-1988 роках такі документи з’явилися. Це період історії СРСР, коли стала погіршуватись загальна обстановка. Приблизно в цей же період в судах почали з’являтися клітки. До цього були дерев’яні бар’єри.

Стосовно Харкова та Дніпра, то поки монітори туди не доїхали, але думаю, що доїдуть, бо є необхідність дослідити проблему комплексно.

Сергій Стуканов: У вашому звіті зазначено, що приміщення, де розташовані ці клітки, належать метрополітену, а не поліції. У зв’язку з цим виникають колізії.

Маргарита Тарасова: Поліцейські нам казали, що вони не проти прибрати ці клітки, але це майно метрополітену, тому треба узгодити цю процедуру. Можливо, так воно і є. Але я не думаю, що домовитися з метрополітеном — це велика проблема.

Але немає жодної проблеми в тому, щоб завести там журнали відвідування, поставити там відеокамери і фіксувати перебування там людей. Це відповідальність поліції.

Тетяна Трощинська: Одне поважне інформаційне агентство, подаючи інформація про ваш вчорашній брифінг, посилається на вас, Євгене, кажучи, що Лєванцов вважає, що клітки повинні бути демонтовані, а далі контекстом подає речення про те, що співробітники поліції вилучили в чоловіка на станції метро «Деміївська» 32 патрони. Як ви можете це прокоментувати?

Євген Лєванцов: Я читав цю новину сьогодні вранці. Я не побачив прямого зв’язку вилучення патронів і наявності клітки. Не уявляю собі, чим можна виправдати наявність кліток. Там не згадано, чи чинила людина опір. Чи допомагає ця клітка поліції виконувати свої функції з охорони громадського порядку? Особисто я не впевнений.

Тетяна Трощинська: Чому таких кліток не має бути в метро?

Євген Лєванцов: Якщо ми виходимо з бази, конвенції і проти катувань, і про дотримання прав людини вимагають від нас конкретних речей. Українське законодавство також прописує, що права людини, її життя, здоров’я є невід’ємними, держава зобов’язується захищати їх. Закон України «Про Національну поліцію» також містить ці норми.

Маргарита Тарасова: На мою думку, ці клітки, як рушниця, яка висить на стіні і в фіналі має вистрелити. Якщо колись на роботу в поліцію у метрополітен прийде якийсь садист, який захоче утримувати людину в клітці, щось погане з нею робити, то для нього створені всі комфортні умови.

Сергій Стуканов: Виглядає на те, що і пересічні поліцейські, з якими ви спілкувалися, не усвідомлюють про існування основоположних засадничих прав.

Євген Лєванцов: Вони сприймають це як питання особистої безпеки. Вони це називають фізичним бар’єром, огорожею. На двох станціях з 5 ми почули, що краще посадити людину в цю клітку, ніж станеться якась надзвичайна подія.

Вони жодним чином не мають уявлення про те, чого від них вимагає національне законодавство. А конвенції вимагають, щоб в функціональних обов’язках кожного поліцейського була прописана заборона катувань. Вони повинні знати законодавчу базу. Нам здалося, що їх слова засвідчують незнання.

Сергій Стуканов: Кому підпорядковані ці пости?

Євген Лєванцов: У них є управління поліції на київському метрополітені, яке підпорядковується Головному управлінню поліції Києва.

Сергій Стуканов: Чи зверталися ви з результатами свого дослідження до органів поліції?

Євген Лєванцов: Зверталися. Перший візит був у квітні цього року. Ми навідалися на три станції. Через день ми пішли до управління поліції на метрополітені. Спілкувалися особисто з керівником. Він нас добре прийняв, пристав на наші пропозиції, як нам здалося. Він виявив розуміння проблеми. Але ми дали майже 5 місяців на усунення цих недоліків. Ще тоді він сказав, що поліція одноосібно не може це демонтувати. Вони повинні домовитися з метрополітеном або КМДА. Вчора після прес-конференції мої колеги з журналістами декількох каналів поїхали в управління поліції на метрополітені. Знову керівник підтвердив розуміння проблеми, але по факту нічого не змінилося.

Маргарита Тарасова: На «Лісовій» ми мали дуже показову розмову саме з поліцейськими. Вони нас запевнили в тому, що ці клітки були і будуть.

Поліцейські порадили разом з ними заступити на чергування в ніч з п’ятниці на суботу, а вже після того питати щось про права людини.

Якщо говорити про безпеку поліцейського, то є певне недопрацювання нацполіції, тому що, коли поліцейський перебуває один на станції метрополітену, то він відчуває певну небезпеку. Це треба взяти до уваги, але питання безпеки поліцейського не має вирішуватися незаконними місцями тримання людей.

Сергій Стуканов: Де знаходяться пости поліції?

Євген Лєванцов: При вході в метро. У них є ціла низка технічних приміщень станцій, які закладалися під час проектування. Це було 30 — 40 років тому. Тоді не було чітко визначено, що поліція буде саме тут. Від початку мова не йшла про дотримання стандартів. Поліцейські також перебувають у некомфортних приміщеннях. Навіть їхні права порушені.

Тетяна Трощинська: Що має робити поліцейський в метрополітені, щоб забезпечити безпеку пасажирів і не порушити права затриманого?

Євген Лєванцов: Мені здається, що він має дотримуватися вимог законодавства. На жаль, воно має пробіли. Щоб забезпечувати громадський порядок на таких потужних станціях, як «Майдан Незалежності», наскільки нам відомо, піст поліції має складатися з чотирьох поліцейських. Як нам відомо, зараз там несе службу один поліцейський. Проблему треба вирішувати і на рівні законодавства, і на рівні внутрішнього цензу поліцейського, і з точки зору комплектації.