На війні у жінок перемагає материнський інстинкт

Леся Рой — солістка гурту «Телері», Марина Юревич — вокаліста гурту «Друге Сонце» про свій досвід волонтерства в зоні АТО

Андрій Куликов: Леся Рой завтра їде в зону АТО. Лесю, ви ж маєте готуватися до поїздки, а ви тут?

Леся Рой: А я завжди готова. Коли в мене канікули в школі, або є канікули, або можна відпроситися (дякую своєму керівництву), то їду, коли маю можливість. Я ж вчителька. Викладаю в музичній школі уроки гри на гітарі й сопілці. Педагогічний досвід мені дуже допомагає: не бачу великої різниці між моїми учнями 14-16 років і 40-річними, 50-річними солдатами. 

Андрій Куликов: А яку все ж різницю бачите? І що найбільш подібне?

Леся Рой: Подібне — те, що маленький хлопчик з дорослого чоловіка нікуди не дівається. А там, тим більше, бо немає сім’ї, яка нагадує, що треба бути дорослим.

Мені здається, що на війні більше відкривається прихована дитина в людях.

Андрій Куликов: Які пісні найбільше полюбляють слухати вояки в зоні АТО?

Марина Юревич: Коломийки. Радісні, оптимістичні пісні.

Леся Рой: Як казав мультяшний персонаж Фрімен: «Дайте мне что-то, чтобы я поржал». Звісно, люди в основному найбільше хочуть посміятися, трохи хочуть лірики. 

Андрій Куликов: Завтра Леся Рой вирушає на Луганщину разом з арт-десантом Сергія Архипчука. Марино, ви теж там були. Хто там слухає коломийки? Військові, що приїхали з західних областей?

Марина Юревич: Я була в Лисичанську, Станиці Луганській. Всі гарно приймали, місцеві жителі також і навіть часом плакали.

Андрій Куликов: Лесю, ви сьогодні прийшли із сопілкою і гітарою.

Леся Рой: Щоб показати: як можна виконати одну пісеньку на сопілці, не випускаючи з рук гітари. Пісня на вірш Артема Полежаки — великого сучасного українського поета. 

Як ти підеш на війну?
У тебе ж борги і кредити!
У тебе дружина і діти!
Як ти підеш на війну?

Як ти попреш у бій?
У тебе ж задишка і нирки!
У тебе живіт і печінка!
Як ти попреш у бій?

Як ти будеш вбивати?
Ти ж врізать не вмієш в рожу!
Ти муху вбити не можеш!
Як ти будеш вбивати?

Як ти будеш вмирати?
Ти ж силою духа кволий!
Ти в бога не вірив ніколи!
Як ти будеш вмирати?

Так я піду на війну.
Бо є в світі інші кредити,
Бо в мене жінка і діти.
Так я піду на війну.

Так я попру у бій.
Бо м’язи пора розім’яти,
Бо треба живіт зігнати.
Так я попру у бій.

Так я буду вбивати.
Бо бачив я їхні рожі,
Це муху я вбити не можу.
Так я буду вбивати.

А вмирати я не збираюся,
Бо в мене борги і кредити,
Бо в мене дружина і діти,
Бо в мене задишка і нирки,
Бо в мене живіт і печінка,
Бо врізать не вмію в рожу,
Бо муху вбити не можу,
А бог – то моя Україна,
Тож бережи мене, Боже!..

Адрій Куликов: Цей вірш Артем Полежака вам довірив?

Леся Рой: Ні, я почитую його сторіночку у Facebook, і побачила цей класний віршик. Мені здалося, що буде гарно взяти мотив старенької народної бретонської пісні (Береш у народу — береш у себе). Заспівала Артему. А він каже: «Взагалі я й музику придумав. Це моя пісня». І кажу: «Час нас розсудить». На одній зустрічі прозвучали обидва варіанти і мій сподобався солдатам більше.

Адрій Куликов: Ви здійснили акт цензури?

Леся Рой: «Віджала» в найкращих троєщинських традиціях.

Наталя Соколенко: Артем Полежака, до речі, є переможцем конкурсу «Стоп цензурі!». У травні починається новий набір, тож зголошуйтеся. Журі приймає роботи чотирма мовами: українською, російською, англійською і кримськотатарською.

Адрій Куликов: Леся Рой тут казала, що чоловіки на війні почуваються дітьми, а ким на війні почуваються жінки?

Марина Юревич: Я бачила жінок, які водять швидкі під обстрілами, залишивши вдома свої родини, дітей. Вони безстрашні, наче інопланетяни, але я, на жаль, не така.

Наталя Соколенко: Але ж ви там буваєте, попри страх. Як війна особисто впливає на вас?

Марина Юревич: Ви бачите яка я є. Я особисто, певно, змінилася. Можу тільки низько вклонитися тим людям, які туди їздять регулярно.

Леся Рой: Мені здається, коли у жінки спрацьовує материнський інстинкт, страх зникає. Я бачила в Маріуполі жіночку — директора одного з будинків культури. Коли там було багато сепаратистів, вибухи, стрілянина, вона щодня приходила на роботу: а раптом прийде якась дитинка? Вона безстрашно ганяла цих сепаратистів.

Це теж саме, коли кішка вистрибує на захист своїх кошенят перед найбільшою собацюрою.

Страх зникає, коли ти захищаєш своє.