hromadske.org
Ірина Соломко: Що ти відчував, коли отримував нагороду?
Роман Бочкала: Це було приємно і, зокрема, від того, що це оцінили саме колеги. Коли Віктор Янукович, здається, 2012 року зробив мене Заслуженим журналістом України — це було ніби почесно, але я заспокоював себе тим, що кандидатуру все одно відбирає спілка журналістів, а він лише підписує.
Нагороду я приймав не особисто, мені її передали. Думаю, що такі відзначення діяльності завжди приємні для наших батьків та рідних.
Василь Шандро: Чи повинна держава відзначати журналістів преміями, званнями? Чи не буде в такому випадку журналіст почуватися залежним від політичної ситуації?
Роман Бочкала: Я себе не відчуваю залежним від влади.
Ірина Соломко: Романе, розкажи про свій репортаж.
Роман Бочкала: Сюжет було знято в Пісках. Це відбувалося, коли в Донецькому аеропорту вже майже нікого не було, а засоби російської дезінформації «поширювали новину», що українські військові залишили Піски. Туди було неможливо потрапити через операцію з відведення військових з Донецького аеропорту, але хлопці з «Правого сектору» повезли нас туди. Мене тоді контузило. Майже весь час ми переховувалися у підвальних приміщеннях, адже велися обстріли. Ця ситуація мене мобілізувала: я взяв камеру і почав знімати. До речі, в цьому сюжеті, за який я отримав нагороду, взагалі немає закадрового тексту.