Громадське радіо
Ольга Веснянка: Ваш голос можна буде почути на концерті у Києві 29 вересня. Розкажіть детальніше про цей концерт. Це гітарне тріо?
Марія Бурмака: Група називається «Gypsy Lyre». Я з ними познайомилася роки три тому. Це інструментальна музика. Це буде великий концерт, багато музикантів на сцені, інакше звучання пісень, навіть тих, які доволі відомі.
Я ці пісні співаю давно. А музикантам хочеться рухатися вперед. У цієї групи фантастична гітарна акустична музика. Я буду грати на гітарі, буде ще один гітарист, бас гітарист, два перкусіоністи і нові технології. Буде дуже повне звучання, цікавий віджеїнг, цікава постановка, дуети. Ми репетируємо: Іванка Червінська, Тоня Матвієнко, Олександр Пономарьов, Арсен Мірзоян.
З репетиціями було важко. З Тонею і Арсеном я взагалі репетирувала у них вдома. А з Іванкою ми також дружимо давно. Вона зробила пісню з групою «Gypsy Lyre» «Ой чия ти, рута-м’ята». Це пісня, з якою я їздила на першу свою Червону Руту. В 18 років я записала багато хороших текстів в етнографічних експедиціях і написала до них хорошу музику. Але тоді я не могла написати «музика – Марічка Бурмака» і я написала «музика народна». Я ці пісні тепер чую у виконанні народних колективів. Ця пісня «Ой чия ти, рута-м’ята» – одна з них. Тепер ми заспіваємо її дуетом з Іванкою.
Ольга Веснянка: Давайте перерахуємо, що на концерті буде улюблене, а що – нове.
Марія Бурмака: «Сонцем, небом, дощем», «З Днем народження, сонце», «І якщо колись», «Пробач», «Той-той», «Розлюби». Проблема була не які пісні заспівати, а які не заспівати. Улюблених бо багато. Нові будуть: «Якби ми», «Ти», «Танцюй», є дві абсолютно нові пісні, які ніхто не чув.
Наталка Соколенко: Про що нові пісні?
Марія Бурмака: Складно сказати. От пісню «Поцілуй мене на прощання» я написала два роки тому. Її я буду співати під гітару. Вони всі про любов, але так сказати прямолінійно і просто. Тут не буде соціального звучання, громадських пісень. Але на цей концерт я підібрала зовсім інші пісні. Я жодної пісні не писала під час Майдану. В моменти потрясінь ми ховаємо творчість.
Наталка Соколенко: Де ще будуть концерти окрім Києва?
Марія Бурмака: У мене останнім часом була пауза у виступах. Відійшов мій батько і я мало виступала, хотіла побути з ним. Коли ти втрачаєш близьких людей, ти втрачаєш тих, хто весь час слухає тебе, може зробити зауваження.
Тому я планую зробити концерт і відчути знову цей смак життя. Всім нам зараз болить і всі гостро відчувають події. Ніхто не буде в такий час іти веселитися. Але важливо в такий час зібратися своїм людям і зрозуміти, що ми люди однієї країни, одних почуттів. Чи не можемо весь час ридати і плакати. Щоб боротися, нам потрібні сили.
Останнім часом я вирішила менше рефлексувати на політичні події. Воно нічого не дає, те, що ти рефлексуєш в фейсбук. Фейсбук це не метод боротьби. Пристрасті киплять, фейсбучна сотня випускає пару, а за кілька днів все забувається.
Наталка Соколенко: А як ви ставитеся до квотування на радіо?
Марія Бурмака: Національного виробника треба захистити. Якщо артисти звучатимуть, вони будуть розвиватися. Можливо у нас немає такої кількості якісних записів, тому що молодим музикантам це не по кишені.
З шансоном треба визнати, що завжди будуть люди, яким таке подобатиметься. Завжди будуть люди, які писатимуть “галка-палка-сельодка”, душа співає і все таке. Тут проблема не в стилістиці музики. Тут проблема в загальному рівні суспільства. Ті регіони, в яких не було нічого українського, це східні регіони України. Разом з ідентичністю ми тут втрачаємо територію. Це поп культура, м’яка сила, вона не українська і ці люди російського солдата сприймуть за свого.