www.viji.eu
Олена Коваль, експертка з наркополітики, консультантка програмної ініціативи «Громадське Здоров’я» Міжнародного фонду Відродження, та Марія Айлен, директорка благодійного фонду «Відкриті Долоні», розповідають про актуальні проблеми української наркополітики.
Василь Шандро: Що таке наркополітика?
Олена Коваль: Це складна система, яка регулює відносини в державі, пов’язані з підконтрольними речовинами. А підконтрольні речовини — не лише наркотичні речовини, але й психотропні, й прекурсори, без яких створити наркотики неможливо.
Говорити про наркополітику у контексті лише тих людей, які зловживають наркотичними речовинами, — означає дуже звужувати поняття. Це не лише речовини, які викликають ейфорію, але й ті речі, які ми щодня використовуємо в побуті. До прикладу, всі ми любимо пиріжки з маком. Але його потрібно десь виростити. Люди, які займаються цим, також втягнені в наркополітику.
Наркополітика — зважені правила, які дозволяють всім хворим, які потребують використання медичних препаратів, мати доступ до них. І в той же час вони лімітують споживання цих речовин не за призначенням. Має бути баланс для того, щоб не створити надто зарегульованих правил.
Василь Шандро: Чим займається фонд «Відкриті долоні»?
Марія Айлен: Одна із основних наших програм — програма «Паліатив», сфокусована на підтримці тих людей, які страждають від невиліковних хвороб. Більшість наших підопічних страждають від постійного болю, який тамується за допомогою відповідних препаратів.
Йдеться не тільки про онкохворих. За законодавством використання таких препаратів не залежить від діагнозу. Тобто, якщо людина страждає від хронічного сильного болю, вона має право на знеболення. Не так давно, а саме з 2013 року, юридично спростився доступ до отримання таких препаратів. Але на місцях ситуація не така прогресивна, бо лікарі звикли до зарегульованості, яка була раніше, і не вірять, що за виписку препаратів їм нічого не буде.
Тетяна Трощинська: А є загроза того, що цей аспект знову буде зарегульовано?
Олена Коваль: Коли ми говоримо про медичні препарати, завжди є два аспекти. Перший — це пацієнти, які справді потребують цих препаратів. Другий — ті, хто має намір використати їх в немедичних цілях. Тому відбувається постійне перетягування канату і спроби зарегулювати, ускладнити доступ до цих медичних речовин. Це призведе до того, що лікарі уникатимуть того, щоб виписувати ці препарати, замінюватимуть їх іншими. А питання самопочуття хворих відійде на другий план.
Василь Шандро: Хто контролює наркополітику в Україні?
Олена Коваль: Склалася дивна ситуація. Існувала Державна служба контролю за наркотиками. Це була окрема інституція виконавчої влади, яка мала, в тому числі, право законодавчої ініціативи. Вона підпорядковувався Кабміну і визначала політику всіх галузей, дотичних до наркотичних, психотропних препаратів та прекурсорів. Але в ході реформи виявилось, що такий окремий орган не потрібен, і його зробили підпорядкованим управлінням МОЗ. Мені здається, однак, що мати окремий орган — це більш розумно та економічно виважено.
Василь Шандро: 3 березня відбудеться «Розмова про наркополітику» в Києві. Про що йтиметься?
Олена Коваль: У квітні у Нью-Йорку проходитиме Генеральна Асамблея ООН, присвячена питанням наркополітики у світі. Для того, щоб Україна перед цим зробила аналіз та роботу над можливими помилками у цій галузі, проводяться такі зустрічі. Участь у ній може взяти кожен зацікавлений.