Нас шантажували виключенням і кримінальною відповідальністю, — студент Драгоманова

Як працює студентське самоврядування, або що робити, щоб захистити свої права? — спілкуємося з активістом, студентом університету імені Драгоманова Левом Левицьким.

Ведучi

Євген Павлюковський,

Лариса Денисенко

Гостi

Лев Левицький

Нас шантажували виключенням і кримінальною відповідальністю, — студент Драгоманова
https://static.hromadske.radio/2016/11/hr_hh_2016-11-10_levytskij.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/11/hr_hh_2016-11-10_levytskij.mp3
Нас шантажували виключенням і кримінальною відповідальністю, — студент Драгоманова
0:00
/
0:00

Євген Павлюковський: Зараз трошки торкнемось проблем освітніх, але опосередковано. Так, протягом шести днів, з 4 по 9 листопада студенти університету імені Драгоманова блокували приміщення корпусу факультету мистецтв в центрі Києва. Це був протест проти рішення адміністрації ВНЗ здати в аренду певні площі. Більш детально про те, що спонукало студентів вийти на акцію протесту, нам розкаже один із студентів-активістів Лев Левицький.

Лев Левицький: В університеті є великі проблеми із площами, бо коли він будувався, в країні була зовсім інша демографічна ситуація. Те ж саме можна сказати й про систему вищої освіти. З часом ми дійшли до того, що студентів стало набагато більше, ніж університут може фізично витримати, і аудиторій катастрофічно не вистачає.

Ситуація погіршилася цього літа, коли один з факультетів фактично був позбавлений 300 м² аудиторних фондів через закінчення терміну договору на оренду. Їх переселили в гуманітарний корпус, після чого аудиторій вже не вистачає всім. І в цей самий час адміністрація ВНЗ ще й вирішила здавати університетські площі під комерційні проекти.

Євген Павлюковський: Тобто йдеться про магазин меблів на території університету?

Лев Левицький: Так. І на момент, коли вже почали завозити меблі, ще навіть не було підписано жодних договорів.

Євген Павлюковський: А що адміністрація? Вони якось пояснюють такі свої рішення?

Лев Левицький: Адміністрація на вимогу дати пояснювальні записки від всіх причетних до здачі приміщень в оренду відповіла, що за даною адресою жодних орендованих площ немає, і тому пояснення не можливі. Тобто вони самі визнали, що немає жодних договорів.

Лариса Денисенко: Леве, а хто почав обурюватися цим процесом — викладачі чи одразу студенти? І що ви робили? Адже всі ми іноді чимось обурюємось, але ви тиснули до останнього, і я одразу скажу слухачам, що цей процес закінчився конструктивною перемогою. Я розумію, що цей рецепт не є універсальним, але ви все ж таки розкажіть нам про нього. З ким ви радилися, кого підключали до цього процесу?

Лев Левицький: Власне, акція почалася, коли небайдужі співробітники університету повідомили нам, що такі плани є і вони вже здійснюються. Наша реакція була миттєвою. Ми організувалися, і бувально за півтори години привели під це приміщення близько 50 людей, і відразу ж його захопили. Тобто важливо не втратити цей момент, коли акція стала для них несподіваною. Далі ми досить швидко порадились із проректорами і вислали їм певні вимоги. Вимагали надати пояснювальні записки, договори з оренди і таке інше. Рецепт успіху полягає у відсутності страху і чіткому розумінні того, що ти робиш.

Євген Павлюковський: А як ви захопили приміщення? Якийсь намет всередині встановили чи що? Знаходилися там 24 години на добу протягом усіх цих днів?

Лев Левицький: Так.

Євген Павлюковський: А чи були спроби за цей час якось тиснути на ваш актив?

Лариса Денисенко: Ну, такі типові методи шантажу. Типу, ми вас виключимо, ви не здасте сесію і таке інше?

Лев Левицький: В п’ятницю, в день захоплення, було дуже багато погроз, що викличуть поліцію, і були моменти, коли її дійсно викликали. Приїздив патруль, ми з ними спілкувалися протягом години. Вони сказали, що ознак правопорушення немає. Але в подальшому нас також шантажували кримінальною відповідальністю якоюсь умовною. Казали, що викличуть поліцію, і нас усіх мало не силовими методами будуть розганяти.

З понеділка почалися акції залякування студентів по деканатах. Тобто певні декани викликали активістів на співбесіди, якщо не допити. Деяки з цих деканів пішли далі й почали вимагати мого відсторонення персонально. Змушували інших студентів підписувати відповідні заяви, дуже часто обманюючи їх. Зокрема, на природно-географічному факультеті в гуртожитках зібрали близько 150-ти підписів. Студентам говорили, що це є перепис населення, вони підписувалися, а потім на документі просто поміняли “шапку”.

Євген Павлюковський: Як ви це все здолали і які наслідки особисто для себе та для своїх товаришів можете прогнозувати? Чи дадуть вам вчитися далі?

Лев Левицький: Поки що цей репресивний апарат працює фактично на наше знищення, проте я оцінюю перспективи позитивно. Тому що ми це робили не заради себе, а заради університетської спільноти. І я вірю, що вона нас захистить.

Лариса Денисенко: Наскільки я знаю, ректор ледве не вперше в історії погодився на публічну зустріч з активістами і всіма небайдужими. Чи підтвердив він свої наміри зустрітися з вами 17 листопада? І що, власне, ви збираєтеся йому сказати?

Лев Левицький: Так, це була одна з тих наших вимог, в разі виконання яких ми готові були звільнити захоплене приміщення. Він підписався під цією вимогою й зобов’язався на День студента, 17 листопада, з нами зустрітися й відповісти на наші запитання. Ми за регламентом дві години поклали на цей діалог. Зокрема, ми хочемо почути відповіді на нагальні запитання.

Попередньо Віктор Петрович, наш ректор, коли йому вказуєш на проблему, каже, що він нічого не знає, його не було й тому подібне. Та ми віримо, що в ситуації, коли його буде слухати декілька сотень людей, зокрема яким він зобов’язаний своєю посадою, ректор наважиться сказати правду.

Лариса Денисенко: А от викладачі підписалися під цими вашими вимогами?

Лев Левицький: Ні, викладачі не підписалися. Це були переговори конкретно між мною і ректором. Тобто ми дійшли конценсусу вдвох.

Євген Павлюковський: А що далі з цим приміщенням? Магазин з’їхав? Якийсь навчальний процес там в перспективі розпочнеться?

Лев Левицький: Наразі, згідно наших домовленостей, орендарів там не буде. Це принципова позиція для мене і для Віктора Петровича. Планується, що буде проведено конкурс, за результатами якого приміщення віддадуть під навчально-просвітницькі цілі. За попередньою ідеєю проекти на конкурс може подавати будь хто з числа студентів та викладачів університету.

Лариса Денисенко: У вас є ідея?

Лев Левицький: У нас ідеї як такої немає. Чи то навпаки ціла купа варіантів. Площа надзвичайно велика, і там можно зробити абсолютно що завгодно, починаючи від студентського хостелу, адже в нас є проблеми з місцями в гуртожитках, і закінчуючи коворкінгами, воркшопами. Крім того, там за стіною знаходиться факультет мистецтв, в якого теж постійні проблеми через брак студій, наприклад. Можна там розмістити бібліотечні фонди. Ідей дуже багато.

Євген Павлюковський: А чи не шукали ви коріння цієї проблеми: в кого саме з керівництва ВНЗ виникла ідея здавати приміщення в оренду? Або чи є бажання в подальшому провести таке розслідування?

Лев Левицький: Як я вже казав, документів з оренди немає. Ми знайшли купу підтверджень, що ті меблі належать товариству з обмеженою відповідальністю “Укрмеблі”. Але ми не отримали жодного документального підтвердження навіть того, що процедура заключення договору розпочата. Тобто, вони навіть не хотіли легалізувати свою діяльність в межах університетських стін.